Розділ 1

Тимофій

- Роксолано, ти скоро? Ти сидиш у ванній кімнаті вже більше двох годин. Ну скільки можна?

- Котику, я вже йду. Тільки ще стрілки намалюю.

- Лано, ти розумієш, що ми будемо летіти в літаку і твій чудовий мейк просто розмажиться або стреться, бо не витримає такої довгої дороги.

- Та з ним буде все добре, якщо хтось буде себе гарно поводити. От побачиш. Вона мені підморгнула. - У мене потім не буде часу на збір. А на весіллі моєї Вікторії, я маю виглядати не перевершено.  Ясно?

- Цілком, але ти і так неймовірна. Я кохаю тебе, Лано. – Я підійшов до своєї дружини і ніжно поцілував її. Вона відповіла на поцілунок, але швидко відсторонилась. Я насупився.

- Я тебе теж кохаю, Тимофіє. Ти мій маленький дім, всесвіт. Ти для мене є всім. Вона відправила мені повітряний поцілунок. - Але зараз нам не можна цілуватись, адже моя бордова помада просто розмажеться, а щоб ти знав я фарбувала губи близько 15 хвилин.

Я голосно розсміявся. - Усе більше не буду, але не обіцяю. Заради твоїх поцілунків я готовий чекати ще цілу годину, доки ти знову б їх нафарбувала.

- Ну хто би сумнівався. Вона хитро мені посміхнулась.

Я стояв і спостерігав, як вона акуратно, але дуже вправно малює стрілки, а тоді підправляє помаду на губах.

- Кохання моя, знай якщо ти не буде квапитись, то ми запізнимось на літак, а тоді на весілля твоєї найкращої подруги, яка нас обидвох з’їсть по шматочках і це я не жартую. Ти знаєш, яка Торі, коли зла.

- Не злися, я вже все. Бери наші валізи і можемо виходити. Таксі вже тут?

- От і чудово. Таксі тут вже двадцять хвилин, тільки нас чекає.

Ми вийшли з квартири і сіли в автомобіль. Ми справді доволі довго їхали, тому що були затори. Їхали ми мовчки і кожен був у своїх думках.

- Тимофіє, а ти взяв наш подарунок, правда?

- Кохана, не хвилюйся, я його взяв.

- Це добре.

Я взяв її за руку і переплів наші пальці. – Усе буде добре, я впевнений, що весілля пройде гарно.

- Напевно, але я так хвилююсь. Торі, вирішила робити своя вессіля в Італії, як вона і мріяла. Але в мене якесь погане передчуття, ніби щось трапиться. Не розумію чому. Це ж її мрія та її свято, але щось не так…

- Я думаю, ти просто перехвилювалась, але ти можеш написати чи подзвонити Вікторії і дізнатись, як у неї справи.

- Я вже пробувала, але вона не бере трубку. Я їй написала сотню повідомлень на які вона теж не відповідає. Я вже навіть дзвонила Даніелю.

- Вони, мабуть, просто зайняті й тому не відповідають. Ходи до мене. – Я простягнув до дівчини руки і  міцно її  обійняв й легенько провів рукою по її спині. А тоді нахилився і прошепотів їй на вушко: я поруч, тому не бійся нічого.  Я нахилився і торкнувся своїми губами її щоки.

- Дякую, тобі. Ти найкраще, що в мене є. Я кохаю тебе. І так буде завжди. Знай це. Вона мені щиро усміхнулась і обійняла мене.

- Молоді люди, ми приїхали, - сказав таксист.

- Дякуємо. Я заплатив за нашу поїздку і ми пішли всередину аеропорту. Там ми швиденько здали багаж, пройшли контроль і стали чекати посадки на наш літак.

- Ти не хочеш пройтись по магазинчиках і купити, якісь парфуми чи солодощі?

- Звичайно, йдемо. Чого б ти хотіла?

- Я б дуже хотіла придбати одні парфуми, такі в рожевій пляшечці. Мають бути в цьому магазинчику. Ось вони. Вона покрокувала до стенду з парфумами і показала мені пляшечку, яка гарно блистіла від освітлення в приміщенні. Аромат був дуже свіжий і ніжний, але з нотками пікантності й гостроти. Цей аромат чітко відображав Лану. Він був таким схожим на неї і її характер, і так мені її нагадував, що я аж намить всміхнувся.

- Тоді ми їх беремо.

Ми пішли на касу, а тоді попрямувала до нашого літака. Далі ми знайшли наші місця і сіли. Політ пройшов чудово. Я встиг навіть виспатись, а Лана як завжди слухала свої відео про зміну законів. Вона ніколи не припиняє працювати і вивчати щось нове, навіть коли ми летимо в літаку вона і то щось слухає, читає, вчить. Я не знаю, коли вона відпочиває, напевно тільки тоді коли спить. Коли ми прибули до нашого готелю в Римі, ми були в захваті. Територія готелю була чудова. Сонячна погода і тепло не давало зрозуміти, що насправді зараз зима, і що в нас дома лежить сніжок, що скоро Різдво й Новий рік. Тут це відчувалось, якось зовсім по-іншому, здавалось, ніби це просто літо і в нас медовий місяць, який був зовсім недавно на Балі.

- Ну що йдемо заселятись? – запитала дівчина, взявши мене за руку.

- Так, в мене вже є картка від нашого номеру.

Ми зайшли в наш номер і почали розпаковувати валізи. Ми будемо в Римі цілий тиждень, тому звичайно Лана взяла з собою купу речей, а ще велику кількість різних баночок і косметики, а також вона не забула взяти з собою книжки, знову ж таки з новими законами.

- Роксолано, ти тут рік збираєшся жити? Навіщо тобі стільки речей на сім днів?

- Тимофійчику, це все мені потрібне протягом семи днів, тому це все прилетіло зі мною. Дівчина мило заусміхалась. – Я ж не знаю, який у мене буде настрій і що я закочу одягнути. Дівчина мило прикусила губу. - Тож мені потрібно усе.