Глава 29

- Тиск низький. - Констатувала літня повна жінка фельдшер швидкої допомоги, і відклавши убік тонометр, підняла очі на Ліку. – Часто таке буває?

Ліка злегка знизала плечима і відвела очі.

- Раніше не бувало. – відповіла тихо.

Вона більше не виглядала такою, що ось-ось знепритомніє, але обличчя, як і раніше, залишалося блідим.

- У такому разі треба було б пройти обстеження. Знайти причину. Запишись до лікаря. – заявила фельдшер, дістаючи з портфеля ампулу та шприц. – А поки що вколю кофеїн.

  Я стояв у дверях і, не встріваючи, спостерігав за ними, але почувши останні слова лікаря, відмер.

- Зачекайте. - буркнув тихо, і, пройшовши на кухню, підхопив з полиці рожеву пачку. Повернувся і кинув її на стіл перед лікарем. – Може ось вона – причина?

Жінка, яка дивилася до цього на Ліку з занепокоєнням та участю, миттєво змінилася в обличчі.

- А-а, ну то зрозуміло. - Простягла, метнувши невдоволений погляд на дівчину. - І де ж вас таких дурних беруть. – пробурмотіла собі під ніс. Але я почув.

- Гей, - миттєво спалахнув я, - ви стежили б за язиком!

- Ти стежив би за своїм! - Тут же різко кинула лікар у мій бік, тепер з осудом втупившись очима в мене. - І ще за дечим... у штанях своїх. Презервативи за кожним кутом продаються, так ні ж... Нетерпляче вам. А дівчатка потім у лікарні то з позаматковою, то з кістами, то з пухлинами, Господи прости.

Я відкрив рота. Але відразу закрив його, не знайшовши гідної відповіді.

Наче мене питали, перш ніж приймати чортові пігулки. Наче я щось вирішував.

Але з контрацепцією я облажався. Факт.

- Одну випила? - Трохи пом'якшавши, знову звернулася лікар до Ліки. Та з присоромленим виглядом кивнула. – Другу не пий. - Звеліла з усією суворістю. Потім підвелася і почала збирати свої речі. - Колоти не буду. Випий міцного чаю чи кави. Цукру побільше. Поїси і ляж поспи. Організм молодий, відновишся. - Додала сухо і рушила до виходу.

Вже біля дверей кинула на мій бік.

- Ти пішов би... купив би їй шоколаду, вітамінів яких. – І з неприхованим сарказмом виплюнула. – Жених…

Я зачинив за нею двері і скривився. До чого неприємна жінка зі своїми невигадливими судженнями. Але вона мала рацію. Я був винний. Я круто облажався.

Кинувши у бік вітальні «скоро повернуся», дістав із сумки гаманець і пішов у магазин.

Не знаю, скільки мене не було, я хотів купити тільки шоколаду та фруктів, але нагріб повний кошик: сир, яйця, горіхи, і навіть торт – мало що їй заманеться. Хотілося хоч у цьому догодити, хочь якось реабілітуватись.

Мені здавалося, що я впорався швидко, і увійшовши додому, думав застати Ліку все там же - на дивані у вітальні. Однак її там не виявилося. Як не виявилось і в спальні. І у ванній.

Я став посеред кухні і розгублено озирнувся. Куди вона поділася? Черв'ячок невиразної тривоги колупнув нутро, але ось погляд упав на прочинені двері балкона, і я видихнув з полегшенням. Знайшлася пропажа. Вирішила подихати повітрям?

Дурень. Рано розслабився.

Я відчинив двері і… остовпів.

- Що ти... - Осікся, наче хтось зарядив у груди важким ядром - повітря так і вибило з грудей.

Запах. Дим. Наполовину зітліла сигарета між пальцями. Поворот голови. Затуманений погляд. Розширені зіниці.

І усмішка. За яку хочеться просто розстріляти в упор.

Та щоб тебе...

Я думав, що в мені вже нічого не залишилося. Думав, усе вигоріло: я за сьогодні стільки емоцій зазнав, скільки не відчував і за рік, а за своєю інтенсивністю – то й зовсім за все життя. Але ні.

Злість пробиває хребетний стовп точно високовольтним електричним розрядом. Миттєво захоплює все тіло.

- Ти що твориш?! - Чи то рик, чи то ревіння, виривається з горла, наче потік вогню. Палить. Навіть мене.

А їй хоч би що.

Хіхікнувши, простягає.

- Ну-у, тепер я розумі-і-ю... - Наспівши, з абсолютно щасливим виглядом. Злегка хитаючись, перекладає сигарету в іншу руку, затиснувши між пальцями, і з блаженним зітханням відкидається спиною на перила, розкинувши руки. – Така легкість. – зітхає безтурботно.

А я стискаю зуби майже до скрипу. Від напруги не вистачає повітря і щось тисне на ребра. Я ледве тримаю себе в руках, щоб не загорлати, розриваючи голосові зв'язки. Натомість різко викидаю руку вперед, вихоплюючи з її рук цигарку. Вона, випадаючи, обпалює долоню. Але я не звертаю на це уваги. Хапаю дівчину за плечі, і відліплюю від поручнів - чого доброго звалиться вниз. Вона хникає, як скривджена дитина і надуває губи.

- Гей, ну що ти робиш... - Простягає скривджено, але не пручається, бовтається в моїх руках наче лялька.

Всаджую її на стілець і відкриваю тумбу, що стоїть на балконі, вигрібаю звідти всі свої заначки до єдиної. Підхоплюю дівчину під пахву і заштовхую в кухню, а сам квапливо крокую до туалету.

Вчорашній Я волав би від жаху, бачачи, що маю намір зробити. Сьогоднішній Я без вагань спускає все в унітаз.