15

- Та ки-инь, Ігнатику, на своїй калимазі? Ти? Мене? Ха-ха. — глузливо заіржав Герман, гидливо розглядаючи через вікно мою блискучу глянцевим чорним крихітку. Калимага. От ідіот. Та це поки найкраще, що є в моєму житті. Моя гордість, моя радість, моя любов.

Подарована батьком нам із Ванькою на вісімнадцятиріччя, красуня Нісан Максима. Я ніколи не приймав подарунків від батька, ніколи не брав його нещасні відкупні подачки, а тут не витримав. Самовладання тріснуло, гордість урвалась і розлетілася на жалюгідні шматки, щойно я її побачив. Ванька залишився байдужим, він хворів мотоциклами, чотириколісний транспорт його не збуджував. І ось так чудово зійшлися зірки, що мала, можна сказати, повністю стала належати мені. У нас було взаємне кохання та взаємне захоплення, і тут раптом «калимага».

- У ній триста кінських сил. Так, вона – старенька, але це класика, дурнику. Скільки у твоїй Короллі галимій? - Я сперся на барну стійку, намагаючись виглядати незворушним, але Герман Лампов - мій мажористий одногрупник, з яким у мене з самого початку не задалося через якийсь мій дурний жарт, я навіть вже і не згадаю який, - мене бісив, і він чудово про це знав. Як і знав, що йому нічого не варто вивести мене з себе і тупо взяти на слабо. Що він і робив, старанно і наполегливо, вже добрі півгодини.

Ванька, що стояв у віддаленні і до цього з байдужим виглядом втикав в свій телефон, якось різко напружився. Насторожено глянув у мій бік. Він теж розумів, що назріває конфлікт, хоча на вигляд поки що було все досить мирно.

- Ігнатик ... Твоя старенька розвалиться, як тільки ти вижмеш сто. - У знущальній манері простяг Лампов і перекинув у себе чергову склянку з вискі.

- Ну, давай перевіримо. - З викликом запропонував я, і Лампов, задоволений тим, як легко йому вдалося мене розвести, розцвів буквально на очах. Він потер долоні та встав.

- Чудово, давай. Їдемо від Кірова до Миру. Іде? – Герман простягнув мені руку, і я з розмаху дав йому п'ять. Угода була укладена.

- Милий, - замуркотіла, притискаючись до мого боку довговолоса грудаста однокурсниця. - Я в тебе вірю.

Я смачно цмокнув подружку в пухкі губи і, стиснувши її сідниці, притиснув до себе.

- Я за тебе сильно вболіватиму. - З придихом прошепотіла Катька, і я побачив у її очах яскравий вогонь збудження.

Усміхнувся. Ми мутили вже майже два тижні, а я все ще не затяг її в ліжко. Зараз вона була трохи напідпитку і майже сама пропонувала мені себе. Мені потрібно було тільки не впасти обличчям у багнюку перед цим мудаком Ламповим, і я отримаю чудову винагороду від цієї гарячої дівчини, не кажучи вже про те, що  прижучу зухвалого мажора.

З кривою усмішкою на обличчі і азартом, що все сильніше зароджувався, розганяючи кров, я попрямував до виходу з бару, коли прямо переді мною виросла постать брата.

- Ти здурів?! На жвавій трасі збираєшся влаштувати гонки? Ігнате, ти в собі взагалі? – обурився Ваня, загороджуючи мені прохід.

- Вань, звалили, га? - Я неохоче глянув у серйозні очі брата, і відштовхнув його з дороги.

- Ігнат, не дури. Ти ж не ідіот! - Продовжував голосити Ваня, слідуючи за мною. - Не ведися на це. Ти маєш посвідчення лише два місяці, які в дупу гонки?!

Я різко розвернувся і схопив брата за плечі.

- Ваня, вір у мене. Вір мені, брате. Хто якщо не ти, га? - Я намагався говорити проникливо, тому що він таке любить, - всі ці пишномовні промови та інше лайно, - але не витримав і пирснув від того, як безглуздо все це звучало з мого рота.

- Дебіл. - Ображено пирхнув Ваня, відбиваючись від моїх рук. - Ігнате, одумайся! - Зробив останню спробу брат, коли я вже підходив до машини. - Взагалі-то це і моя тачка теж, якщо ти її розіб’єш ...

- Та все чудово буде, Вань. Він випив, а я тверезий. Ця його Тойота новенька і копійки не вартує, порівняно з нашою Максимою, ти й сам це знаєш. Це буде, як два пальці… - посміхнувся я, відчиняючи двері.

Накрапував неприємний дрібний дощ. Герман зі своєю свитою стовпилися навколо Тойоти і вигукували мені заклики поспішати.

Я заліз на водійське сидіння, сідаючи зручніше, перевірив газ, гальмо, зчеплення.

- Ну давай, мала, не підведи. - Усміхнувся, ласкаво погладжуючи кермо.

Під'їхав до своєрідної стартової смуги, яку пацани нашвидкуруч виклали порожніми банками з-під пива.

У центр котячою ходою вийшла Катька, дуже задоволена роллю, яка їй дісталася. Повільно розстебнувши гудзики, зняла кофтинку, залишаючись в одному ліфчику і безсоромно виблискуючи своїм третім розміром. Підняла червону матерію своєї тонкої кофти над головою. Послала мені повітряний поцілунок, у якому я виразно побачив тисячі та тисячі обіцянок.

Я вдоволено оскалився і вижав зчеплення, коли двері з боку пасажирського сидіння різко відчинилися.

- Ну і дебіл же ти, от у кого такий? Просто дивуюсь. – забираючись у салон, пробурчав Ванька.

- Напевно в татуся. - З глузуванням відповів я. - Ти чого лізеш, якщо тебе вся ця витівка так нагрібає? - Скосився у бік брата.

- Вляпаєшся ти в лайно, ось певен, вляпаєшся. Так хоч я поряд буду. Брати для того й потрібні… – пробухтів Ваня, пристібаючись.