47

По тілу розливається солодка знемога. Кіра сидить, обхопивши талію Ігоря ногами, притулившись своїми грудьми до нього. Вона цілує його обличчя, повільно та обережно. Вдячно. Обсипає поцілунками кожен сантиметр його побитого обличчя. Проводить кінчиками пальців по шиї, по жилці, що б'ється під шкірою. Торкається невагомо, дивиться зачаровано.

Тіло нарешті наситилося близькістю і все більше нагадує про більш прозаїчні потреби. У животі лунає жалібне бурчання. Ігор усміхається, але не бажає відпускати її зі своїх обіймів. Він ковзає руками по її спині, потилиці, заривається пальцями у волосся. Ніжно перебирає їх. Він любить її волосся.

- Давай поїдемо додому. Прямо сьогодні. - Пропонує дівчина тихо і цілує його у здорову брову. Ігор напружується, рука у волоссі завмирає. Він важко зітхає та прибирає руку. Він сумнівається, але через кілька секунд ледь помітно киває. Це схоже на так. Невпевнене, але так. Кіра полегшено посміхається.

Коли бурчання лунає ще більш вимогливо, і вже не тільки в її животі, а й у його, майже одночасно, обидва сміються.

Кіра неохоче звільняється з його обіймів і йде до холодильника. Дістає з морозилки велику банку, та з невеликої шафки дві десертні ложки. Повертається у ліжко та передає одну ложку Ігорю.

- Морозиво? – посміхається Ігор, піднявши брову.

- Це єдине, що завжди є у моєму холодильнику. Де б я не була. - Усміхається Кіра і, закусивши нижню губу, відкриває банку.

Ігор дивиться, не приховуючи посмішки.

Кіра забирається на ліжко, сідає по-турецьки, обіймаючи колінами банку. Якось по-дитячому вдоволено облизується в передчутті. Відкидає на підлогу кришку і засовує глибше ложку. Набирає повну морозива і, засунувши в рот, прикриває очі від насолоди.

Вона вміє отримувати задоволення від життя, від будь-яких дрібниць. От би йому навчитися.

Дівчина розплющує очі та киває Ігорю, запрошуючи приєднатися.

Ігор дивиться на дівчину із сумішшю здивування та зачарованості, не розуміючи, як в одній людині може вміщатися стільки суперечливих якостей. Мила, невимушена. Добра, здатна на співпереживання і допомогу, не вимагаюча нічого натомість. Але при цьому зухвала, войовнича. Сильна. Азартна. До запаморочення приваблива.

Як все це у ній виявилося? Немов на кухні, де створювався цей рецепт, намішали всі найкращі, відомі світу, інгредієнти. І в результаті отримали вишукану, незабутню страву.

Так. Незабутню. Він ніколи не зможе її забути. Мусить, але не зможе. І зараз усередині просто розриває від бажання поїхати із нею. Повернутись. Бути поруч. Ніколи її від себе не відпускати. Будувати своє життя лише там, де є воно. Завоювати її назавжди, а не на одну крихітну ніч. Бути її гідним. Хоч зі шкіри вилізти, але стати тим, хто їй підходить. Тим, хто їй потрібний.

Та й чи зможе він тепер існувати у світі, де її немає? Здається, якщо її не буде поряд, він не зможе навіть дихати.

Дивне почуття, коли ти більше не можеш бути цілісним без когось іншого.

Хіба таке буває, хіба може одна людина стати для тебе всім світом, твоїм киснем, твоїм сенсом життя, частиною тебе самого? Ігор ніколи не вірив у кохання. У його житті коханню не було місця. Але чому тоді варто лише подумати про те, щоб залишитися, дозволити дівчині поїхати, відпустити її, серце розривається на шматки?

Чому, коли він думає про тих інших хлопців, які будуть в безпосередній від неї близькості, залицятися до неї, піклуватися по-людськи, так, як вона того гідна, всередині піднімається і закручується колючою воронкою гнів.

Чому, коли він згадує про проведену разом ніч, тіло пронизує тремтіння і бажання все повторити, і не раз, а щоночі. Усі ночі у його житті проводити лише з нею.

Він дивиться на те, як дівчина із задоволенням поїдає морозиво і відчуває, як щемить у грудях, від болючої ​​ніжності, від потреби, що раптово прокинулася і не збирається його відпускати.

Як йому бути?

- Їж. - Тикає ложкою в нього Кіра і дивиться запитально. - Чи ти не любиш морозива? Ох точно. Тобі, напевно, потрібно щось суттєвіше? - Збентежується дівчина. – Давай замовимо їжу у номер?

– Ні. – різко заперечує Ігор. Не вистачало щоб вона ще й годувала його. У нього з собою грошей немає, він у чому був після бою, в тому і залишився. Дівчина дивиться незрозуміло, і Ігор уже м'якше додає, злегка посміхнувшись: - Не можу їсти, коли на мене дивляться твої голі груди.

Кіра кілька разів моргає, а потім заливисто сміється. Натягує футболку і змушує Ігоря таки поїсти.

- Я мушу забрати свої речі. – Через деякий час каже Ігор.

- Добре. Тоді ти за речами, а я – за квитками. – погоджується дівчина. - Постараюся взяти на сьогодні. Поїзд о 16.30. Встигнеш?

Ігор дивиться на годинник і киває. У нього ще чотири години в запасі. Встигне забрати речі із зали та зі свого номера у хостелі.

Ігор одягається та підходить до Кіри. Нахиляється та цілує довгим ніжним поцілунком. Кіра посміхається і підштовхує його до виходу:

- Іди. Бо не відпущу. - Вимовляє тихо, кокетливо підморгує і зачиняє двері.