21

Кіра дивилася вслід хлопцеві, що віддалявся, в повній розгубленості. Він забрав її телефон. Вкрав. Відібрав те, що належить їй, а вона стояла і тупо дивилася. Як ідіотка. Або недієздатна. Нічого не зробила, ніяк не протистояла.

Він мало не задушив її, зробив їй боляче, а що вона? Тільки пихкала і штовхалася. Та шалено плескала віями.

А потім і зовсім розслабилася, як тільки зрозуміла хто перед нею. Як тільки зрозуміла, що справжньої загрози для життя немає. Це просто Ігор. 

Просто Ігор. І коли він став просто Ігорем? Непробачна помилка! Він ворог. Чужак. Озлоблений хижак, який харчується лише її кров'ю.

Навіть очі у нього хижі. Вовчі. І якісь дивно-магнетичні.

Від його погляду, зазвичай колючого та непривітного, сьогодні віяло чимось іншим. Чимось диким і потужним, з чим Кіра ще не була знайома. Але це «щось» розсилало тисячі мурашок її шкірою. Тіло вібрувало і дивним чином відгукувалося на його грубі дотики. На його поцілунок... Який чомусь змусив ноги підкоситися, а серце завмерти. Господи, чому вона так відреагувала? Так неправильно. Критично невірно!

Як якась печерна жінка, що вперше побачила чоловіка. Грубого дикуна, що має  лише  первісну чоловічу силу.

Найдивніше, що вона не злякалася. Притиснута до стіни без можливості якось протистояти, з ліктем біля горла, що будь-якої секунди міг сплющити її горло, вона не боялася. Їй було скоріше... цікаво. А коли побачила, що він збирається її поцілувати, то й зовсім перестала розуміти. Тіло зрадило її, раптово захотівши цього поцілунку. Якби не той чоловік, вона сама, напевно, вчепилася б у хлопця своїми руками, притягнула до себе, вп'ялася губами в його рота... Що він з нею зробив?

Від розуміння про раптове пробудження своєї чуттєвості всередині закручується тугими кільцями тривога. Та що з нею таке?

Кіра стискається, сильніше кутається в тонку куртку, привалюється спиною до стіни, все ще не в змозі вгамувати тремтіння. Вдивляється в темряву, де давним-давно зник хлопець.

А в голові набатом стукають тисячі запитань: навіщо він її поцілував? Що це було, чорт забирай? Навіщо? Це якийсь жорстокий спосіб її принизити? Залякати? Покарати? Що відбувається? Що це за новий спосіб помсти?

І найголовніше: чому вона хотіла цього поцілунку?

Може це просто відлуння її дитячих почуттів? Так. Точно. Перше кохання не забувається і все таке…

Все це дурниці. Тепер вона має Андрія, і більше їй ніхто не потрібен. Її ніжний добрий Андрій. Гідний, люблячий.

Згадати хоча б їх перший раз. Її перший сексуальний досвід. Андрій був таким ніжним, таким дбайливим, терплячим. А що, якби на його місці був цей...

Думка змусила задихнутися. Захотілося вдарити себе по голові. Бажано чимось важким. Щоб вибити з голови ці думки, що вже помчали з неймовірною швидкістю. Некерована фантазія проти волі підмінила ніжні руки на грубі мозолисті, дбайливі дотики на зухвалі затискання, зелені очі на чорні.

Кіру затрясло. Що вона робить? Навіщо вона порівнює його з Андрієм? Його та Андрія?! Вона не розуміє себе. Не впізнає. І починає боятися. Саму себе.

Кіра стукає потилицею в стіну так сильно, що іскри летять з очей. Ударом намагається зупинити невгамовну уяву і зрадницьке тремтіння.

Тремтячими руками піднімає ключі, що валяються на землі, і відчиняє магнітні двері. Зайшовши в квартиру, насамперед знаходить свій старий телефон і сім-карту, що валяється без діла на дні ящика столу.

Їй треба зателефонувати до Андрія, він не відповів на дзвінок, коли вона йшла з тренування. Що коли він передзвонить, і йому відповість цей… гад? Руки знову затремтіли так, що вона мало не випустила телефон, як тільки уявила, яких гидот про неї може наговорити Ігор Андрію. Швидко, попередньо через додаток поклавши грошей на телефон, Кіра набрала номер і завмерла в очікуванні відповіді.

– Слухаю. – нейтральним голосом із нальотом ввічливості відповів Андрій.

- Це я. - Вимовила Кіра і потерла раптом спітнілі долоні об штани.

- А, Кіро. - Чемність у голосі пропадає, він ніби засмучений її дзвінком.

Мабуть, ображений на неї через вчорашнє. І коли вона дзвонила йому після тренування, він не був зайнятий, а просто не хотів із нею говорити. Як ще інакше пояснити, що на дзвінок з іншого номера він так швидко відповів? Образа кольнула десь глибоко в грудях, але Кіра погнала її геть. Вона сама винна. Вона – жахлива людина. Як він досі її терпить?

Вчора вони мали разом йти на день народження його друга, але Кіра, зателефонувавши бабусі після навчання, і заставши її в сльозах, забула про все на світі. Скасувала їх спільний похід, вибачилася за те, що не зможе його супроводжувати і поспішила до бабусі. А потім все так закрутилося. Цей проклятий бомж, сутичка з Ігорем: вона не знайшла сил і часу зателефонувати до свого хлопця ввечері. І сьогодні – навчання, тренування. Змогла набрати лише після. 

Боже. Все це такі безглузді виправдання. Андрію справді є на що ображатися. Вона знову і знову віддає перевагу якимось своїм особистим справам.

- Андрію, я… хотіла вибачитися за вчорашнє. Ще раз. - Винувато опустивши очі, сказала Кіра.

- Що це за номер? – ігноруючи її вибачення, спитав Андрій.

- А це. Мій старий телефон та…