17

Кіра почувала себе стомленою. Спустошеною. Треба б поспішити, на завтра ще пари підготувати. Треба б зателефонувати Андрію, пояснити, чому їй довелося так раптово втекти. Він, мабуть, божеволіє від занепокоєння. Або від злості, за те, що вона знову віддала перевагу якимось своїм справам. Як вона втомилася.

Хотілося побути наодинці, і Кіра повільно брела вулицею додому.

Перед обличчям стояло маленьке тільце, втиканене трубками, катетерами, зколене голками від щогодинного вимірювання рівня цукру в крові. Знову накотило це почуття в грудях. Чому так відбувається? Чому життя таке несправедливе до деяких із нас?

Непотрібний, покинутий малюк, тепер був наділений ще одним витком випробувань.

Мало того, що малюк був приречений на життя в дитячому будинку, без кохання та батьківського тепла, тепер ще й цукровий діабет, та інсулінозалежність.

Не дарма бабуся переживала про нього, не дарма третирувала лікарів. Як відчувала.

При думці про бабусю серце болісно стислося. Вона прикипіла до Матвія більше, ніж до когось у їхньому дитбудинку. Викинутий на смітник новонароджений, запав у душу бабусі так сильно, що, якби не вік, вона сама б його давно всиновила.

Сьогодні, коли Кіра на перерві подзвонила бабусі, дізнатися про її здоров'я, почувши впавший голос рідної людини, повний сліз, не на жарт перелякалася. Крізь схлипи та голосіння бабусі, Кіра змогла розібрати, що Матвія забрали до реанімації до обласної лікарні, у місті, де навчалася Кіра. З бабусиним хворим серцем такі переживання були просто неприпустимі, і щоб хоч якось заспокоїти її, Кіра пообіцяла зараз же заскочити до лікарні та дізнатися, що до чого.

Вусатий сухорлявий лікар розповів Кірі про те, що у Матвія виявили цукровий діабет першого типу. Щоб зберегти життя дитині, потрібні ін'єкції інсуліну. А ще режим, особливе харчування, стабільне емоційний фон та якісний догляд. Відсоток смертності досить великий, але якщо дотримуватися всіх правил…

Дотримуватись правил. Та хіба це можливо у його ситуації? Скільки держава фінансуватиме його лікування? Хто забезпечуватиме йому необхідний догляд? Яке майбутнє на нього чекає з цим захворюванням у дитячому будинку?

Треба щось вирішувати. Матвію потрібні батьки. І якнайшвидше. Пара, яка погодиться взяти хвору дитину і зможе оточити її любов'ю та турботою... Майже нереальне завдання. Здорових дітей не беруть.

Потрібно, щоб про дитину дізналося якнайбільше людей. Більше реклами. Більше інформації. Що ще? Кинути клич про допомогу в благодійні організації?

У черепній коробці, немов у вулику роїлися тони думок, хаотично билися одна об одну, не бажаючи складатися в загальну картину.

Сильніше кутаючись у куртку, Кіра прискорила рух. Потрібно зателефонувати до Андрія. Можливо, він матиме якісь ідеї. Але спочатку вибачитись. Так.

Занурена у свої думки, Кіра не відразу помітила натовп хлопців, які стояли на її шляху. Хлопці голосно сміялися, жартівливо штовхалися, гриміли, цокаючись пивними пляшками.

Вони явно були чимось збуджені. Чулися переможні вигуки і підбадьорюваючі крики. Кірі, загалом, не було до них діла, вона пройшла б повз, обігнувши натовп, але раптово її увагу привернув обурений жіночий крик, який долинав звідкись із центру натовпу. Кіра підійшла ближче і, вставши навшпиньки, стала виглядати з-за спин високих хлопців, намагаючись розгледіти, що ж там відбувається. 

Картина їй відкрилася мерзенна: невисокий чоловік бомжуватого вигляду однією рукою тримав за передпліччя молоду дівчину років двадцяти на вигляд, другою рукою намагався лапати її за зад. Бідолашне дівчисько, червоне від сорому, безглуздо розмахувало руками, намагаючись вивернутися, позбутися бомжа, що вчепився в неї мертвою хваткою. Натовп придурків, що оточили цю парочку, мерзотно реготали і раз у раз вигукували всякі вульгарності.

Кіра мимоволі стиснула щелепу. Такі тупі жарти бісили. Навіть не подумавши, що її це не стосується, вона відштовхнула двох хлопців і швидко втиснулася до центру кола.

- Гей, ти, ну відпусти її. Ви що, зовсім очманіли? - Як можна голосніше крикнула вона і оглянула хлопців, що зібралися.

«Оо, нова жертва» - пронісся глузливий пошепок. Бомж цієї ж миті різко відпустив свою жертву і з огидною, демонструючою гнилі зуби, посмішкою витріщився на Кіру. Звільнена від його клешні дівчина, кинувши наостанок тихе "ідіоти". Підібрала сумочку і поспішила геть, голосно стукаючи підборами.

Обурення та злість переливались через край. Кіра, не приховуючи своєї зневаги, оглядала присутніх, ковзаючи поглядом по колу, доки не натрапила на обличчя, яке вона найменше чекала тут побачити. Серце ухнуло і завмерло. Очі розширилися від подиву.

Ігор. Чортів Ігор. Ну звичайно. Що ще сильніше могло зіпсувати цей день.

Востаннє вони бачилися три тижні тому. На тренування йому шлях закритий ще надовго, і Кіра, впевнена, що ніде, крім тренувань, не зможе з ним перетнутися, розслабилася.

І от, будь ласка.

Яка неприємна зустріч.

Секундне замішання, поки вона вирячалася на Ігоря, було великою помилкою. Відчувши за спиною рух, Кіра різко розвернулася і опинилася в обіймах того самого бомжа. Треба сказати, смерділо від нього відчутно. Чоловік був невисокий, але міцний. Руки Кіри виявилися притиснуті з боків, немов у лещатах. Вона спробувала вибратися з його ланцюга обіймів, але чоловік був несподівано сильний.