Коня троянського за мури Іліону
Самі ми наче дурні притягли.
Наосліп і не тямлячи нічого,
Ми ворогам самі допомогли.
Їх церква, "братня" мова і культура -
Змія отруйна, що повзе у рідний дім.
А щойно влізе, вгріється на грудях,
Уб'є усе живе, що було в нім.
Ми сіяли, творили, будували,
І йшли на світло, не закривши тил.
А мертві наші предки все кричали,
Що не уникнути і нам нових могил...
Нам би послухати своїх Лаокоонів,
Нащадків української землі,
Тих, що століттями стояли в обороні,
І не вагаючись за волю полягли.
Ми цілу купу покручів плекали,
Прощали все, і забували вмить.
Брехню імперську радо споживали.
Яка різниця, мова чи язик...
Орда ж чекала тільки свого часу,
Щоб влізти і порушити святе.
І ось прийшли із бункера накази
Паплюжити та нищити усе.
Орди господар потура розпусті,
А світ дивується жахливій цій війні.
Чому вони жорстокі та безглузді?
Ці паростки не вчора проросли...
Їх сіяли, плекали і чекали.
Машина пропаганди не спала.
Рабів нащадки виросли рабами -
Гарматне м'ясо на алтар свого вождя.
Їх тисячі поляже в нашу землю,
Та чи вона прийме оце сміття?
Кривавий лютий, що триває досі...
Життя, в яке немає вороття...
Травень 2022
Відредаговано: 14.02.2024