Новий день, нове життя

Літнє сонечко гралося теплими променями та нагрівало велике місто Німеччини. 

У кожного були свої справи, хтось йшов на роботу, хтось з роботи, хтось на прогулянку, хтось додому, хтось в новий дім.

— Хельго скоріше! А то до полудня не встигнемо!

— Я йду тітко Клементино.. а чому саме до полудня?

— Моя сестра тебе має зустріти саме в цей час 

— Ваша сестра мене удочеряє?

— Ні-ні, вона працює гувернанткою у тому домі, тому й зустріне

— Добре тітко Клементино..

— І ще одне..

Жінка повернулась до дівчинки, це була висока на вигляд пані, з темним кучерявим волоссям та добрим поглядом, який підкреслювали темно-карі очі

— У цьому будинку, ти маєш називати посторонніх для тебе людей не тітка та дядько, а пані, або міс, чи місіс, ще сер та пан

— Але у дитбудинку, я всіх називала по іншому..

— Так-так, але зараз ти не у дитбудинку, тебе удочеряють відомі та поважні люди, тут тобі доведеться вчитись манерам Хельго

— Тих людей мені теж називати по новому?

— Ні, це ж тепер твої батьки

— Але я навіть їх не бачила..

— Люба моя, як раз ти з ними познайомишся 

— А раптом я їм не сподобаюсь..

— Скажеш таке! Ти усім подобаєшся, і їм неодмінно теж сподобаєшся! Ходімо Хельго

Вони продовжили рух, вже за якийсь час дівчинка разом з пані опинилися біля великого маєтку, він був неначе з казки, багатоповерховий та дуже гарний на вигляд, Хельга була в захваті від нього 

— Отже, пам'ятаєш наше правило?

— Так-так..

— Чудово, ходімо, Марлен нас зустріне

Клементина декілька разів постукала, за мить їй відчина незнайома дівчина, яка скоріш за все була її сестрою, адже дуже схожа неї

— Клементино, люба, заходь!

Сказала привітним голос дівчина, пані так і зробила, за нею попрямувала й Хельга

— Дякую велике Марлен! Таке щастя, що ти тут працюєш! Знайомся, це — Хельга

Промовила пані, дівчинка трохи засоромилася, але помахала рукою 

— Вітаю Хельго, проходь

Дівчина нахилилася до Хельги і мило посміхнулася, через що самій Хельзі стало веселіше на душі і вона перестала нервувати 

— Марлен, коли прибудуть пані Аделаїда та сер Вальтер?

— Мають сьогодні ввечері, ви проходьте не стійте у дверях!

Відповіла дівчина, показуючи жест рукою на другий поверх

— Я вже й кімнату встигла підготувати для Хельги, тому ви облаштовуйтесь, я допоможу, Клементино давай валізу!

— Та ні Марлен, я не встигну залишитись і допомогти, пані Клара і так мене підмінила в дитбудинку, треба бігти назад, ти допоможеш Хельзі?

— Так-так, жодних проблем! Ходімо Хельго, попрощайся з тіткою Клементиною

Дівчинка трохи засмутилася, вона не хотіла розлучатися з Клементиною, адже для неї, це була не не просто вихователька з дитбудинку, саме вона протягом восьми років виховувала дівчинку та стала для неї справжньою матір'ю, тому з надією запитала

— Тітко Клементино, а ви ж ще прийдете до мене?

— Люба моя.. сподіваюсь коли буде час, то так..

Хельга миттєво обійняла Клементину, їй стало легше на душі

— Я обов'язково прийду до тебе Хелю! А зараз, тітка Марлен проведе тебе до твоєї кімнати й розповість тобі, про твоїх нових батьків, добре люба?

Хельга швидко кивнула та попрощалася з Клементиною 

— Ходімо Хельго, я покажу тобі твою кімнату

— А вона гарна?

— Звичайно! У тебе чудова кімната, вона на другому поверсі, ходімо!

Хельга взяла за руку Марлен і попрямувала до другого поверху будівлі, це було щось, адже до цього у дитбудинку в неї не було своєї кімнати, й сам дитбудинок був разів у десять менше, ніж цей маєток

За мить дівчинка разом з Марлен опинилася у своїй кімнаті, це була дуже велика та розкішна кімната пастельних тонів з невеличким вікном, з якого був чудовий вид на місто

— Ого.. це моя кімната?

— Так люба, відтепер ти будеш жити тут

— Тут так гарно..

Хельга була в захваті, й швиденько облаштувалася менше ніж за півгодини 

— Тобі допомогти розкласти одяг

— Ні, дякую, я майже закінчила.. ось, тепер це точно моя кімната, не вистачає лише декілька малюнків на стіні

— Ти любиш малювати?

З цікавістю запитала Марлен 

— Обожнюю! У дитбудинку я дуже полюбляла цим займатися, але нажаль там папіру майже не було.. тому коли тітка Клементина приносила нам трохи папіру, ми з Штефані завжди були перші в черзі за ним

— Я теж любила раніше малювати..

Чомусь сумно відповіла Марлен, вона була сильно засмучена і Хельга це неодмінно помітила

— Тітко Марлен чому ви засмутилися? Я щось не те сказала..

— Ні-ні, що ти! Ти тут облаштовуйся поки що, а я.. я напевно щось приготую тобі поїсти! До речі, твої батьки мають приїхати до маєтку рівно о п'ятій годині, у тебе є купа часу, тому відпочивай, якщо що, клич мене!

Марлен швиденько вийшла з кімнати та покроковала по сходам вниз на кухню, але Хельга відчувала, що чимось дуже образила Марлен

Пройшов якийсь час, дівчинка продовжувала дивитися у вікно та спостерігати за життям великого міста. Хельга знайшла у старій скриньці купку паперу та старенькі олівці, вона почала малювати спочатку вид з вікна з гарними деталями, потім тітку Клементину разом з Марлен, потім світловолосу Штефані — її кращу подругу з дитбудинку 

— Ех.. Штефані.. от би і ти тут побувала! Ми б з тобою разом стільки малюнків намалювали! 

Сумно промовляла Хельга обводячи синім олівцем великі очі світловолосої дівчини на малюнку 

Пройшло ще декілька годин, за цей час Хельга вже встигла намалювати ще декілька портретів для своєї подруги. Почувся скрип дверей на першому поверсі, хтось прийшов додому, в цю ж хвилину до кімнати Хельги забігла схвильована Марлен

— Хелю! Хелю! Твої батьки! Пані Аделаїда та сер Вальтер прибули! 

Марлен швиденько спустилась вниз аби зустріти їх, майже одразу за нею побігла й Хельга, але на сходах вона трохи сповільнилася, намагаючись здалеку побачити своїх батьків, але так і не побачивши вона все-таки повністю спустилася вниз. Дівчинка увійшла до кухні, де побачила схвильовану Марлен яка метушилася біля дверей, але насамперед вона звернула увагу на двох людей, одна з них була жінка з кучерявим чорним волоссям у гарній одежі, на вигляд вона була статною дамою з чітким пронизливим поглядом, поряд з нею був високий чоловік з русявим волоссям, під гарним освітленням воно здавалося трохи рудого відтінку. Поруч з ними стояла дівчинка десяти років з довгим світло-русявим волоссям та добрими очима, побачивши Хельгу Марлен підбігла до неї та промовила до тих людей