26

У Болотова з самого ранку боліла голова. Щось у цій справі не давало йому спокою. Як результат – безсонна ніч та недосип. Даринка, при першому погляді на шефа, одразу побігла в аптеку за аспірином. А ще Назар зі своєю мамою хворою. Як же невчасно вона захворіла. Міг би брата свого попросити за нею доглянути. Він же бібліотекар, часу набагато більше має. А йому ж без «айтішника» ніяк. Особливо в цьому розслідуванні, де все замішане на комп’ютерних технологіях.

Поки пив ліки від голови, зателефонував Микола. Сказав, що із Соломією все гаразд. Зі Львова мають з цим Орестом повернутися вже сьогодні. Колишньому правоохоронцю кортіло якнайшвидше познайомитися з цією незвичною дівчиною. Диви яка! Сама дослідження проводить. Хоч і знає, що наступною жертвою Хейтера може стати саме вона. Ще й поліції не довіряє. Щось підказувало Болотову, що за цією недовірою слідчим органам стоїть якась давня історія. Але яка?

 – Ну як, В’ячеславе Сергійовичу? Вам вже краще? – секретарка зі схвильованим обличчям заглянула до кабінету.

– Чекаю, поки аспірин у крові розчиниться, – усміхнувся той.

– А я Вам улюблене печиво купила. Може чаю?

– Поки що не хочу, дякую. Мені ще хтось телефонував?

– Лише майор Сторожев. Хотів у Вас запитати, як справа просувається. Я сказала, що Ви зараз як раз свідка опитуєте і зателефонуєте, як тільки звільнитеся.

– Дякую, Даринко! – сказав Болотов. – Слухай, у нас же є телефон Ореста Колісниченка?

– Того, що зараз із можливою наступною жертвою, Соломією?

– Так, так, саме його, – ствердно замахав головою.

– Десь був, зараз пошукаю, – і вийшла з кабінету.

Через декілька хвилин секретарка знову постукала у двері.

– Номер знайшла. Лежав на Назаровому столі. У нього завжди так охайно на робочому місці, тож шукати довелося недовго. Телефонуватимемо зараз?

– Давай трішки пізніше, спочатку зі Сторожевим переговоримо. До речі, Назар сьогодні на зв’язок не виходив?

– Щойно з ним говорили. Каже, що мамі вже краще, через два дні повернеться до виконання своїх обов’язків.

– Чудова новина! Ми ж тут без нього як без рук! Та ще й мама за останній місяць частенько його допомоги потребувала. Треба буде їй якісь квіти вислати, чи що там зазвичай у таких випадках дарують?

– В основному, фрукти… – Даринка замислилась. –  Може, щось корисне для здоров’я… Та й букет зайвим не буде.

– Тоді бери мою картку, йди купи, що потрібно і кур’єром відішлемо. Про таких працівників, як ви з Назаром, потрібно піклуватися. А то ще втечете, або переманить хтось – що я без вас робитиму?

Щічки Даринки почервоніли. Такий комплімент не кожного дня можна від улюбленого шефа почути. Якби ж він і жінку в ній розгледів, а не просто цінного працівника… Взяла з його рук картку, мило посміхнулася і вийшла з кабінету. «Нічого, – подумала, – я не звикла відступати. І цього разу не поступлюся».