25

Соломія прокинулася від ароматного запаху кави. Біля її ліжка стояв Орест і усміхався.

– Прокидайся, Саллі. У нас ще багато роботи з тобою!

– Як смачно пахне… – Соля солодко потягнулася і привстала. Окрім паперових стаканчиків із ранковим напоєм її напарник купив і два круасани з шоколадом.

– Це ж Львів. Тут завжди смачно пахне. Особливо кавою!

– Я б тут і залишилася, – романтично мовила дівчина і поглянула у вікно, де вже світило яскраве сонечко.

– Ми тут по роботі, не забувай, – зауважив Ося повчальним тоном, хоча, дивлячись на свою супутницю, теж хотілося поринути у романтику. – Так що їмо і вирушаємо до Катерини, сестри Діани.

– Так, так, пам’ятаю… Бьютіблогерка… – Соля неохоче потягнулася за светриком та джинсами, що лежали на ліжку. – Зараз тільки одягнуся. Відвернися!

– Що я там не бачив? – лукаво поглянув на дівчину Орест. – Та й ти у футболці спала.

– Зате під ковдрою сама білизна, обернися, кому сказала! – суворо нахмурила брівки Соломія.

– Ну добре, добре! Не буду тебе соромити зайвий раз, а то знову червонітимеш!

– Знову? І коли це я червоніла?

– Ти завжди така балакуча зранку? Твій хлопець, мабуть, вуха ватою затикає, коли прокидається…

– Ой, Микола… – Соля збентежено поглянула спочатку на співбесідника, а потім і на телефон. – Я ж забула його попередити, що додому не повернуся…

– То він напевно хвилюється, раз так, – припустив Ося. – Зателефонуй, поговори з ним.

– Зараз так і зроблю! – вона увімкнула мобільний і той одразу почав вібрувати.

Десять голосових повідомлень, ще більше СМСок. Прослухати й перечитати усе не встигла, бо телефон знову завібрував.

– Алло! Солю! Тебе де лихий носить? – заголосив у слухавку Микола.

– Вибач, коханий, у мене телефон зовсім розрядився, то я його на ніч на зарядку ставила, – винувато пролепетала дівчина.

Орест подав знак, що піде прогрівати автомобіль і тихенько вийшов з кімнати. Бути свідком цієї розмови йому зовсім не хотілося.

– Де ти зараз? – продовжував допит хлопець трішки спокійнішим тоном.

– Я у Львові… – знала, що зараз почує.

– В якому Львові??? – знову крик. – Що ти там забула?

– Тут живе сестра однієї із викрадених дівчат, ми подумали, що…

– Ми? Хто це «ми»? – перебив її Микола.

– Я та Орест.

– То це ти до сих пір з ним зараз???

– Наразі ні…

– А де ж ви ночували?

– Зняли кімнату в одному з хостелів.

– ОДНУ НА ДВОХ???!!

– Та ні, я ж кажу, кімнати. Тобі, мабуть, неправильно почулося.

– Соля, ти мені що там зраджуєш?? – голос хлопця ставав все знервованішим.

– Ти що, коханий? Я ж уже тобі казала, ми просто разом розслідуємо цю справу…

– Казала, казала… – знову не дослухав дівчину Микола. – Поки ти там своє «розслідування» проводиш, на мене вже поліція вийшла.

– Поліція? – здивовано мовила Соля. Такого повороту подій вона не очікувала. – А що вони хотіли?

– Є підстави вважати, що хтось із нас – наступна жертва. Скоріш за все, ти! І підозрюють твого Ореста.

– Та ти що?? Він і мухи не образить! – усміхнулася Соля абсурдності цих обвинувачень. Хто, хто, а Ося точно не Хейтер. – Він, як і я, зацікавлений у швидкому розв’язанні цієї справи. Ми робимо все для цього.

– Ой, доведеш ти мене до серцевого нападу зі своїми розслідуваннями… – зітхнув Микола. – Завершуй вже все, що мали там робити у Львові й дуй сюди якнайшвидше! А то Болотов шуткувати не буде.

– Що за Болотов? – ще одне нове прізвище у цій справі?

– Приватний детектив, що знайшов мене.

– То все-таки детектив, а не поліція? – саркастично зауважила Соломія.

– Яка різниця хто? Чи ти мене не чула, що тобі небезпека загрожує? А знаєш, що? – мовив він після короткої паузи. – Давай я приїду до Львова і сам тебе заберу. Мені так спокійніше буде. Кажи адресу, де тебе шукати?

– Не потрібно цих зайвих мандрівок, – настав час Солі дратуватися. І за кого це він себе має? Охоронець знайшовся. Сам не хотів їй у пошуках зниклих дівчат допомагати, а тут на тобі, їхати за стільки кілометрів… – Ми з Орестом самі додому доберемося. У нас тут лише одна зустріч з людиною, а потім повертаємося.

– А що як…?

– Досить возитися зі мною, як із писаною торбою! Все, вимикаюсь. Скоро побачимося, коханий.

Щойно Соломія завершила дзвінок, телефон знову завібрував. Сповіщення від Інстаграму. Додався стотисячний підписник. Вона вже знала, який нік побачить на екрані. Схоже, гра почалася…