20

Аліса вже три тижні перебувала у кімнаті без вікон під пильним наглядом Хейтера. Перші дні далися дівчині дуже складними. Стрес, побоювання за власне життя, розпач від того, що не може нічого вдіяти… А потім вирішила – хай буде, що буде. Вона виконуватиме усі забаганки цього божевільного викрадача, а потім обов’язково вибереться звідси. Час від часу її все ж мучили думки про батька та Сашка, що, мабуть, шукають її та страшенно за неї хвилюються. А може думають, що її вже немає в живих? Та ні, її чоловіки не такі! Вони обов’язково її знайдуть!

Дивно… За цей недовгий проміжок часу, який їй довелося прожити у самоті (не враховуючи щоденні короткі розмови з Хейтером) вона усвідомила, настільки їй не вистачає Сашка. Як вона його недооцінювала. Відштовхувала. І все це, через те, що боялася, що і він зникне. Зникне з її життя, як і її мама. Але він завжди був поруч. А тепер вона сама… І це не вибір її чи Сашка. Це був вибір Хейтера.

Хейтер. Божевільний фанатик з синдромом рятувальника заблукалих душ. Людина, яка вирішила, що викравши її, змінить світ. Та і не лише її. Як вона дізналася, що не є єдиним в’язнем у цьому домі?

Все почалося два дні тому, коли Аліса, як і зазвичай після сніданку, читала, лежачи на своєму ліжку. Окрім Біблії та книги про смертні гріхи, до яких вона змушувала себе час від часу повертатися, була ще одна, яка дійсно привернула увагу дівчини. Це була історія Едіт Егер про її досвід у німецьких концтаборах та шлях, який вона пройшла, відпустивши свій гнів, синдром вижитого та болючі спогади про втрату батьків у ранньому віці. Саме книга «Вибір» найбільше резонувала з її емоційним станом. Читаючи, Аліса захоплювалася головною героїнею, її внутрішньою силою, незламністю її духу. Вона себе такою не вважала. Куди їй до Едіт! Мама загинула стільки років тому… А вона все ще відчувала гнів. Гнів на Бога, що забрав найдорожчу людину. Гнів на себе, адже саме вона стала причиною автокатастрофи. Погано себе поводила на задньому сидінні машини і не давала мамі сконцентруватися на дорозі. От і спровокувала аварію. Гнів на тата, який любив її, попри те, що сталося і ніколи їй за це не дорікав. Гнів на усіх довкола.

Саме слово «ГНІВ», що з’явилося на стелі на третій день її перебування у цій кімнаті, написане червоною фарбою і стало ключем, що зачинив їй двері, які відділяли її від свободи. Хейтер пояснив, що лише позбувшись цієї грішної емоції, він зможе відпустити її. І вона вирішила, що попрощається із гнівом. Заради волі, заради рідних, заради своєї мами.

…Але повернемося до подій дводенної давнини. Аліса лежала на ліжку й читала книгу. Раптом щось зашаруділо. Зовсім недалеко від неї. Десь внизу. Біля підлоги. Дівчина було злякалася, що тут з’явилися щури. Вона нахилилася, щоб побачити, що там відбувається. Та нічого не помітила. Аліса повернулася до читання, та шкряботіння знову продовжилося. Вона знову нахилилася. На цей раз вона побачила невеличкий отвір, розміром не більший одного сантиметра і вперше за майже три тижні почула жіночий голос.

– Агов! Тут хтось є живий?

– Так, так, – ледве не викрикнула Аліса, а потім і сама злякалася своєї реакції. Їх же Хейтер почує. Та й побачить. – Вибач, не хотіла кричати. В тебе ще неприємності будуть!

– Не хвилюйся, – почулося з-за стіни. – Його зараз тут немає. Але про всяк випадок все ж говори тихіше і не привертай до себе уваги. Поводься як завжди. Думаю, що він знімає все, що відбувається у кімнатах за його відсутності, а потім переглядає, як поводилися «його» дівчатка.

– Чому думаєш, що його зараз немає?

– Просте спостереження. Я вже тут тиждень сиджу. Аналізую його поведінку. Його розпорядок дня.

– І що ти помітила?

– Багато чого. Наприклад те, що їжа у нас завжди гаряча. А це означає, що готує він її безпосередньо перед тим, як принести. Отже, мінімум хвилин тридцять він зайнятий і не може за нами спостерігати.

– Може у нього і на кухні монітор стоїть?

– Цього сказати не можу. Все можливо. Але ризик є ризик.

– Що ще тобі вдалося виявити?

Після сніданку він просить, щоб таця стояла саме перед дверима, бо він її одразу забирає через той невеликий отвір, який відчиняється і зачиняється ззовні. Думаю, наш Хейтер – педант. Любить чистоту і порядок. Помітила, як він сердиться, коли речі на своїх місцях не лежать? Отже, він не потерпів би брудного посуду із засохлими шматками їжі. Думаю, він одразу йде до кухні тарілки мити. Адже і в цей час він на зв’язок не виходить.

– Ти що, з поліції?

– Ні, чому ти вирішила?

– У тебе талант спостерігача. Такі деталі помічаєш!

– Серіалів багато детективних дивилася. А так, нічого спільного з правоохоронними органами, на жаль, не маю.

– Шкода… Як же ти сюди потрапила? Що, теж стотисячний підписник тебе викрав?

– Так…

– Зачекай, – раптом здивовано мовила Аліса. – Кажеш, ти тут лише тиждень?

– Так, мене викрали останньою… Про вас, дівчата, вся Україна гудить.

– То я тут не сама?

– Звісно ні! Нас тут семеро. Як і смертних гріхів.

– Так ось чому у мене на стелі «ГНІВ» написано! Він нас від смертних гріхів виліковує?

– Думаю, що так…