19

– Хто це там так рано телефонує? – невдоволено буркнув Микола, виглядаючи з-під ковдри. Вчора його кохана прийшла додому пізно і розповідати про свій день не стала.

– Зараз погляну, – відповіла Соля, відкривши одне око й автоматично тягнучись до тумбочки, на якій вібрував мобільний. На екрані висвітилося вже знайоме ім’я.

– Привіт, Оресте! – радісно мовила вона. – Чого так рано?

– Привіт, сонько! – почувся у слухавці бадьорий голос. – Я вже з пробіжки повернувся, зараз поснідаю і до тебе.

– Я ще навіть з ліжка не встала!

– Що за Орест? – Микола остаточно прокинувся, повернувся до коханої й тепер питально дивився на неї.

Соломія прикрила телефон рукою:

– Мій новий знайомий. Потім розповім.

З цими словами вона підвелася, накинула на себе халат та вийшла на балкон. Соля потягнулася і вдихнула на повні груди свіжого ранкового повітря. День мав бути безхмарним і теплим.

– Ну то що? – енергійно продовжував Ося. – О котрій за тобою заїжджати? Тобі пів години на збори вистачить? Душ, сніданок, причепуритися.

Соля вловила в останньому слові іронічні нотки. Вона ж не носила на обличчі жодної косметики, тому знала, що її зараз беруть на кпини.

– Навіщо мені чепуритися? Я і так гарна, – саркастично мовила вона.

– У цьому можеш не сумніватися, – у тон їй відповів Орест. – Тоді о дев’ятій я у тебе. Сьогодні ми у Вінницькій області «працюємо». Гайсин та Тульчин. А якщо встигнемо, ще й у Білу Церкву змотаємось.

– Та тобі, бачу, ентузіазму не позичати, Малдер, – засміялася Соля. – Може ще й у Львів сьогодні поїдемо?

– А чому б і ні? З такою партнеркою як ти, Скаллі, я хоч на край світу!

«Він що зі мною заграє?» – подумала Соломія, а вголос додала: – Добре, добре, Детективе! Йду збиратися.

Вона вимкнула мобільний, вдихнула ще раз поглибше і з замріяною посмішкою повернулася до дверей балкона. Там її вже чекав Микола. Вираз його обличчя не вістив нічого доброго.

– Так, а тепер розповідай, що це тобі за крендель дзвонив щойно? – грізно мовив він.

– А ти що, ревнуєш? – грайливо запитала Соля і підійшла до коханого. Вона поклала йому руки на плечі, піднялася навшпиньки й злегка торкнулася губами до щоки хлопця.

– З чого б це мені ревнувати? – вже менш дратівливо відповів той. – Просто і ти мене зрозумій! Моїй дівчині телефонує хтось, після чого вона навіть з кімнати виходить. То як мені це розуміти?

– Як хочеш, так і розумій! – Соля відпустила Миколу і пішла приймати душ. – Увімкни кавоварку, будь ласка! – крикнула вона вже з ванної кімнати.

Хлопець невдоволено почимчикував на кухню.

– То що за Орест? – голосно запитав він, дістаючи чашки та цукор із шафки.

– Мій новий знайомий! – в тон йому відповіла Соля. – Ми з ним розслідуємо зникнення блогерок.

– Знову ти за своє? Чого лізеш, куди не слід? – ароматна кава вже стояла на столі, а тостер підсмажував шматочки хліба. – А цей твій «партнер» – професійний детектив?

– Та ні, він інтерв’юєр.

– Чудова компашка… Журналіст та комедійна блогерка. Супер дует!

– Ну ти ж мені допомагати не хотів, – Соломія вже стояла на порозі кухні, обмотана рушником. Крапельки води все ще блищали на її вологих плечах. У світлі сонця, що пробивалося крізь шибки, вона здавалася особливо привабливою.

– Не хотів, бо вважаю цю витівку безглуздою, – сказав Микола вже ніжніше, підійшовши до Солі. – Але ти моя дівчина, і мені не все одно, з ким і як ти проводиш час.

– Цієї справи я так не залишу, – мовила та. – І не проси! Відчуваю, що мене щось зв’язує з цими дівчатами. Поки що не знаю, що саме. Але я обов’язково з цим розберуся.

– Та що це з тобою? Я тебе не впізнаю! – Микола відійшов на крок і зробив вигляд, ніби вперше бачить свою кохану. – Звідки взялася ця жага до розслідування? І чому цим не може займатися поліція?

– Тому, що я їм не довіряю! – викрикнула Соломія, чим остаточно спантеличила хлопця.

– Відчуваю, що за такою твоєю реакцією стоїть якась давня історія, про яку я не знаю, чи не так? – Микола запитально поглянув на дівчину.

– Стоїть… – сумно відповіла вона. – І я тобі її колись розповім. Але зараз я мушу швиденько поснідати й бігти.

– Добре, – зітхнув хлопець, – але до цієї розмови ми ще повернемося.

Соломія кивнула.

– І будь обережною з цим Орестом. Не довіряю я йому…