17

Перед очима приватного детектива, колишнього працівника правоохоронних органів, В’ячеслава Болотова, висіла мапа України. На ній були позначенні місця проживання та викрадення жертв так званого Хейтера. Світлини дівчат, коротка інформація про їхній вік, коло інтересів, а також скріншоти з останніх сторіс блогерок. Добре, що у нього зв’язки у поліції залишилися. Нові дані розслідування оперативно надходили до нього з усіх трьох областей. Не дарма у свій час штани на держслужбі просиджував. Подавав великі надії. А потім посадив не того. Казала дружина, з владою жарти погані. Депутата «відмазали» швиденько, а його, сорокарічного – у дострокову відпустку відправили. Назавжди. Запив. Жінка не витримала – пішла через пів року. Добре, хоч дітей не було. Потім затяжна депресія. А далі – усвідомлення, що більше так жити не можна.

Зв’язки, які будував роками, виручили – за допомогою друзів відкрив у столиці детективну агенцію. Крім нього в офісі була лише секретарка Даринка, та хакер-самоучка Назар, що мріяв про службу в кіберполіції, та частими незаконними «зламами» державних сайтів «підмочив» свою репутацію і назавжди втратив можливість потрапити у правоохоронні органи.

На рахунку агенції «Справедливість» декілька десятків розкритих подружніх зрад, незаконний трафік заборонених речовин, троє дітей, які були знайдені вже через кілька днів після зникнення.

Випадок з блогерками був особливим. Старий друг, майор поліції Сторожев, особисто зателефонував і попрохав допомогти у розслідуванні його команді. Інформації було дуже мало. Ниточок, що зв’язували усіх жертв, не так багато. Розслідування повільно заходило в глухий кут. Болотов охоче взявся за справу. Чи то колишнім колегам довести, якого спеціаліста втратили, чи то жінці, що не дочекалася слави та визнання свого чоловіка.

Назар зміг легко розблокувати телефони. Звідти й дізналися, що в усіх жертв дуже схожі сторіс. Їх так і не було відправлено. Тому послання, швидше за все, було залишено поліції. Що ж у них було? Нічого особливого, на перший погляд. На чорному фоні білими літерами було написано одне слово. Правда, у кожної дівчини своє. Всього шість: «гординя», «жадібність», «нечистота», «заздрість», «обжерливість» та «гнів».

– Не вистачає ще лінощів – і цілий тобі набір смертних гріхів, – пошуткувала Даринка, коли побачила їх перелік.

– Точно! – зрадів Болотов. – Саме так! Смертні гріхи! Як я до цього сам не додумався?

– А Ви, В’ячеславе Сергійовичу, коли останній раз сповідатися ходили? – пожартував Назар.

– Та ну тебе! – відмахнувся чоловік. – Ти сам коли Біблію до рук брав, га, Назаре?

– Мені читати ніколи. Мене шеф так роботою завантажив, що я і світу білого не бачу. Навіть на побачення перестав ходити. Вже забув як дівчата виглядають. Добре, що у нас Даринка є – хоч на неї можна полюбуватися.

– Менше б любувався, вже б справу розкрили, – почервоніла секретарка.

– Згоден, – жваво відповів Болотов. – То ж, повернемося до наших зниклих блогерок. Здається мені, що ми маємо справу з релігійним фанатиком. Якщо так, то усі його дії мають бути пояснені у біблійному ключі. До речі, Даринко, ти сказала, що у цьому переліку гріхів не вистачає ще одного.

– Так, лінощів, – закивала та. – Думаєте, у нас може бути ще одна потенційна жертва?

– Саме так! – погодився Болотов. – Назар, тепер робота за тобою. Нам потрібен список блогерів, у яких кількість підписників наближається до ста тисяч. Бажано, щоб це була дівчина років 20-26. І щоб її контент якось пов’язаний був із лінощами.

– Ну останню умову ми з Вами навряд чи відразу визначимо. А от із кількістю фоловерів я допомогти зможу. Так, тут їх досить багато…

– Звужуй пошук до українських сторінок.

– Вже менше, їх всього п’ять. Проте найближче до позначки «100 тисяч» все ж сторінка під назвою «Сміх та й годі». Тут лише двадцяти підписників не вистачає.

– І хто ж її власниця?

– А їх тут два. Соломія та Микола, – Назар запитально поглянув на Болотова.

– Хлопець… Та ні, щось не сходиться… –  чоловік міряв кімнату кроками, заклавши руки за спину. – А ще які є?

– Ще є два хлопці, обидва – фітнес-тренери, – подивившись в екран монітора, мовила Даринка.

– Тут теж нічого спільного з лінощами немає… Та ще й протилежної з нашими зниклими статі. Ні, ні… Шукайте далі.

– Є ще жінка, якась викладачка університету.

– Дивно, що у неї така кількість підписників, – відповів Болотов та підійшов до комп’ютера, щоб ближче роздивитися цю особу.

– Мабуть, вона у своїх колах відома, – припустила секретарка, – та ще й студентів багато. Ось на неї й підписуються.

– Скоріш за все, – задумливо мовив В’ячеслав. – Ще хтось є?

– Є дівчина! – ствердно відповів Назар. – Кількість підписників, правда всього дев’яносто дев’ять тисяч, але…

– Ім’я? Вік? – нетерпляче запитав Болотов.

– Звати її Меланія. Виглядає років на двадцять три – двадцять п’ять. Дизайнерка одягу. Її стиль – український етнос, вишивка ручної роботи.

– І хіба ж з лінощами таку пов’яжеш? – розчаровано зітхнув шеф.