15

– Мою доньку звати Христина. Їй всього двадцять років.

Світлана зітхнула. Орест підбадьорливо кивнув: «Продовжуйте».

– Христя ще змалечку відчувала себе справжньою зіркою. Та і як не відчувати? Її батько – відомий продюсер. Правда, у дев’яностих чоловік займався трішки іншою діяльністю. Заробляв, де міг, щоб сім’я ні в чому собі не відмовляла. Ще й дещо відкладав заради своєї давньої мрії – створення рок-гурту. У нульових зрозумів, що музикантом матиме набагато менше. Тому спочатку купив невеличке приміщення під студію та апаратуру для запису. З-за кордону привіз. Тут такої ще ні в кого не було. Там почали записуватися відомі на той час зірки естради. Попит зростав. Зв’язки, гроші. Едік почав продюсувати молоді колективи, про яких тоді ще ніхто не чув. Домовлявся зі знайомими зірками, щоб ті брали його музикантів на розігрів. Поступово вони «розкручувалися». З’являлися нові охочі. Багато «співачок» з гарненькими личками та заможними чоловіками саме в Едіка й починали свій шлях на велику сцену.

Я ж в усьому підтримувала чоловіка й намагалася створити затишок вдома. Христя, яка обожнювала свого тата, часто тягла мене на його роботу. Тож її дні проходили в оточенні відомих зірок шоу-бізнесу.

Але в один прекрасний момент їй і самій захотілося стати зіркою. Татові, казала, що доведе йому, чого варта. А мені здається, що це був крик відчаю, адже Едіка ми з нею бачили все рідше. Їй хотілося уваги батька, а ще більше – його поваги. Як і мені…

– Коли у Вашої доньки з’явився Інстаграм? – запитала Соля після хвилинної паузи.

– Та всього три чи чотири місяці тому. Батько був проти публічності доньки. Але потім довелося поступитися.

– І за такий короткий час – така кількість підписників? – Орест був здивований стрімким розвитком акаунту дівчини. У нього самого лише близько сорока тисяч було. І це за п’ять років.

– Людям подобається дивитися на чиєсь розкішне життя. А у нас воно – дай Боже кожному. Христя виставила світлини у брендовому одязі. А ще з різних курортів, на яких ми відпочивали. Та найголовніше – селфі з зірками українського шоу-бізу. От фанати цих зірок і понабігали. До того ж моя донька дуже гарна. Тому шанувальників у неї вистачало.

– Вона з кимось зустрічалася?

– Ні, батько дуже прискіпливо ставився до її оточення. У неї нормальних подруг не було! Не те, щоб хлопця.

– Може вона таємно з кимось бачилася?

– Абсолютно виключено. Ми завжди їздимо з водієм.

– Ви й зараз з ним приїхали?

– Ні, сьогодні я на таксі. Не хотіла, щоб чоловік знав, куди їду.

– Може і Христина так робила? – запитала Соломія. – Викликáла таксі для особистих справ?

Світлана задумалася. Її обличчям на якусь мить пробігла тінь сумніву.

– Ні, – врешті мовила вона, – ми з нею майже весь час разом проводили.

– Ну добре, – Оресту подобалася роль «головного детектива» у цій справі. – Розкажіть нам про день зникнення Вашої доньки.

– Ми їздили на примірку сукні до відомої київської дизайнерки. Едік вирішив влаштувати вечірку з приводу перших ста тисяч Христиних підписників. Пам’ятаю, що у дизайнерській студії було дуже шумно. Два асистенти по черзі виносили нам готові сукні та вечірні костюми. Христі нічого не подобалося. Я вже думала, що доведеться їхати в інше місце. Та коли принесли темно-синю сукню з білим орнаментом по низу, у доньки аж дух перехопило. Довга, елегантна, ефектна. Вона відразу сказала, що братимемо її. Я запропонувала все ж поміряти її спочатку, й донька мене послухала. Через деякий час я запитала, як вона там. Христя крикнула, що сукня чудова, личить їй. Тому вона ще повинна декілька селфі у ній зробити. Попрохала дати п’ять хвилин. Через десять – мій терпець увірвався. Я пішла поглянути, що моя донька так довго у примірювальній робить. Відсунула завісу, але за нею нікого не було. На гачку висів одяг, у якому Христя прийшла на примірку, а на підлозі лежав телефон.

– Казали, що там сторіс була знята, це так? – запитав Орест.

– Телефон було заблоковано, – зітхнула жінка, – а пароля я не знала. Слідчі забрали його як доказ.

– Ну що ж, Світлано, – врешті мовив Ося, – думаю ми візьмемося за цю справу.

– Справді?

– Так, але чоловікові про це не кажіть. Маю сумнів, що він буде таким же відвертим з нами.

– Звичайно, звичайно, – швидко погодилася та. – Він у мене специфічний. Все у собі тримає. Хоча, думаю, він теж залучив усі свої зв’язки, щоб донечку знайти. Він хоч цього не показує, але любить її понад усе на світі.

– Не сумніваюся, – кивнув Орест. – Що ж, залиште нам Ваші контактні дані, а ми з вами обов’язково зв’яжемося.

– Сподіваюся, Бог почув мої молитви, – жінка довірливо поглянула на обох «детективів», –  і з вашою допомогою моя Христиночка скоро знайдеться. Живою і неушкодженою.

– Довіртеся нам, – Соломія легенько торкнулася її плеча і злегка посміхнулася.