13

Машина Ореста зупинилася біля одного з парканів схожих один на одного будинків в Іванковичах. Тут, за інформацією ЗМІ, проживала друга жертва Хейтера, Христина Войцехівська – дочка відомого продюсера Едуарда Войцехівського та його дружини Світлани.

З будинку вийшов кремезний чолов’яга. «Охоронець» – здогадались обоє. Соля й Ося вийшли з машини й підійшли до хвіртки.

– Доброго дня, – привіталася дівчина.

– Доброго, – підозріло глянув на прибулих чоловік. – Я вас тут вперше бачу, хто ви?

– Ми – незалежні журналісти. Розслідуємо справу про зниклих дівчат. Батьки Христини тут живуть?

– Якщо вам не призначено зустріч, нічим допомогти не можу.

– Але ж ми хочемо допомогти! – вступив у розмову Орест. – Ми не заберемо у Ваших господарів багато часу.

Вхідні двері котеджу відчинилися. Зі сходинок збігав чоловік у дорогому костюмі. Легка сивина покривала його чорне волосся. На руці поблискував золотий годинник.

– Сергію, що тут таке? Ти ж мені машину мав підігнати! А замість цього стоїш і теревениш. У мене зустріч у студії через тридцять хвилин. Хто ці люди? – він підійшов до хвіртки. – Доброго дня, шановні! Чим можу допомогти?

– Незалежна преса, – відповів замість них охоронець.

– Жодних коментарів, – Едуард звернувся до «журналістів». – І як вам не соромно? На чужому горі кар’єру робити!

Десь Соломія вже це чула…

– Справа не у славі та визнанні, – почала вона, – ми просто хочемо допомогти…

– Цією справою займається поліція, – відрізав чоловік, – а Ви не пхайте свого носа, куди не треба!

З цими словами він різко відчинив хвіртку, підійшов до машини, яку вже встиг підігнати охоронець і сів у неї. Він опустив скло і додав:

– На вашому місці я б не ліз, куди не слід. Залиште цю справу професіоналам. Краще розповідайте про корупцію серед держслужбовців, кулуарні інтриги депутатів або дієти зірок шоу-бізнесу. Всього найкращого!

Машина рушила з місця.

– Тут нам нічого не світить, – зітхнула Соля.

– Не варто відразу опускати руки, – заспокійливим тоном мовив Орест. – Не забувай, є ще мати!

Світлану не довелося довго чекати. Через чверть години до дому під’їхало таксі. Красива жінка у темних окулярах, одягнута у брендовий одяг та на високих підборах з хустинкою на плечах відкрила хвіртку та пішла до машини.

«Незалежні журналісти» цього разу вирішили прослідкувати за хазяйкою, перш ніж ставити їй якісь питання. Через сорок хвилин таксі зупинилося біля Володимирського собору. Світлана, покривши голову запопадливо накинутою на плечі хустинкою, зайшла всередину. За нею поспішили і Скаллі з Малдером. Жінка купила свічку та довго молилася перед іконою Богородиці, очевидно за життя та здоров’я своєї доньки. Соломія з Осею вирішили триматися осторонь, давши змогу матері побути сам на сам зі своїми думками.

Вийшовши з собору, Світлана сіла на лавку неподалік у скверику. Навіть крізь окуляри було видно біль і розпач жінки, яка так раптово втратила свою дитину.

– Доброго дня, – привітався Орест, – дозвольте присісти біля Вас?

– Звичайно, сідайте, – мовила та.

Ідея прикинутися простим перехожим належала Солі. З журналістами такі публічні особи спілкуються неохоче. А від її партнера просто віяло шармом.

– Вибачте, може це не моя справа, – продовжив Ося і на його обличчі з’явилась стурбованість, – але Ви виглядаєте дуже засмученою.

– Вам не здалося, – сумно мовила Світлана.

– Чи можу я чимось допомогти?

Слід було віддати належне прекрасній акторській грі «Малдера». Його емоції важко було назвати підробними.

– Навряд, якщо Ви, часом, не приватний детектив.

– А якщо так і є? – посміхнувся хлопець.

– Тоді мої молитви почуті, – в її очах промайнув вогник надії. – Мою дочку викрали.

– Серйозно?

– Так, чули про Хейтера?

– Здається, щось згадую. По ТСН показували.

– Так, так. Шість дівчат зникло. Моя донька – одна із них.

– Співчуваю Вам! – Орест легенько поклав руку на плече жінки. – Проте думаю, що зможу Вам допомогти. Я ж, як-не-як, приватний детектив.

– А я думала, це лише в кіно таке буває, – закліпала очима Світлана.

– Що Ви, наша професія у цей час є надзвичайно важливою. «Органи» не встигають з усім справлятися. Тож на допомогу приходимо ми.

– Ми?

– Так, я і моя помічниця Соломія. Солю, ходи-но сюди.

Дівчина наблизилася і сіла поряд з «детективом».

– Соломія, – представилася та.

– Світлана… – вона подала руку для привітання.

– А мене звати Орест. І ми, Світлано, будемо раді Вам допомогти.

– Не знаю, чи це якесь диво, чи розіграш… Але я щойно молилася за те, щоб Бог послав мені когось на допомогу.