12

Мар’яна отямилася у напівтемній кімнаті. Вона нічого не пам’ятала. Мозок був затуманеним і усвідомлення, що її викрали і тримають десь попри її бажання, ще не прийшло. Сильний головний біль не давав їй змогу зосередитись на чомусь конкретному. А тому її хаотичні думки блукали десь у підсвідомості. Дівчина важко підвелася й огляділася навколо.

Бліде світло нічника біля ліжка давало змогу трішки роздивитися інтер’єр, що нагадував їй лікарняну палату. Колір стін розібрати було важко. Адже вони були обклеєні зверху донизу Мар’яниними світлинами з Інстаграму.

Окрім невеликого односпального ліжка, у кімнаті був також письмовий стіл з настільною лампою. Увімкнувши її, дівчина могла оглянути приміщення, в якому знаходилася. Вікон тут не було. Тому зорієнтуватися, який зараз час доби, було неможливим. Зверху на одній зі стін Мар’яна побачила невеличку решітку, що закривала вентиляційну трубу. Поряд з нею висіла колонка, а з іншого боку миготіла червоним вогником камера – за нею спостерігали.

– Де я? – хрипло мовила вона, але не впізнала свого голосу.

Горло пересохло. Хотілося пити. Поряд зі столом знаходився умивальник з холодною та гарячою водою. Підставивши спраглі губи під струмінь живильної рідини, Мар’яна врешті вгамувала спрагу.

– Де я? – повторила вона вже впевненіше і голосніше. Але як і першого разу, їй ніхто не відповів. Тоді вона вирішила продовжити огляд кімнати.

У тумбочці під умивальником дівчина знайшла необхідні засоби гігієни: зубну щітку та пасту, мило, шампунь. Там були також кілька рушників та пластиковий ківш.

На столику біля ліжка Мар’яна помітила три книги, що лежали рівним стосиком. Там була Біблія, «Про сім гріхів та сім чеснот» невідомого автора та «Вероніка вирішує померти» Пауло Коельо.

– Це що якийсь жарт? – до дівчини почало приходити усвідомлення, що вона зовсім не у безпеці. – Випустіть мене негайно!

Вона ще раз огляділася. Її увагу привернули власні світлини з Інстаграму. Мар’яна вдивлялася в них, шукаючи відповіді на запитання, де вона і що тут робить. У свідомості почали виникати картинки з минулого. Інтерв’ю з Орестом. Сповіщення на телефоні. Точно, телефон! В кишені? Але його там не було. Дівчина перевернула кімнату догори дриґом – безрезультатно.

Після десятихвилинних марних пошуків, вона безсило опустилася на ліжко. І саме тоді в її підсвідомості виплило лише одне ім’я.

– Хейтер! Це ти? – вона поглянула прямо у вічко камери.

– Ну нарешті Пиріжечок прийшов у себе, – почула вона чоловічий голос, без сумніву оброблений для невпізнаваності, який лунав з колонки.

– Що це все таке? Де я?

– Зачекай хоч хвилинку! Відразу хочеш знати все! Роздивися спочатку навколо, може побачиш…

– Де ти був останні пів години, коли я все тут перевертала? – перебила його Мар’яна.

– Що за негатив? Ти ж мотиватор для тих, хто вирішив не бути «пиріжечками»! Більше позитиву!

– Ти, покидьок, не знаю, що у тебе там в голові, але негайно випусти мене звідси!

– А то що буде?

– Мене шукатимуть! А коли знайдуть, тобі буде непереливки!

– Хто шукатиме? Бабуся з дідусем? Чи хлопець, якого у тебе немає?

– Впевнена, що поліція впорається з цим краще за моїх родичів.

– А я б не був таким впевненим, Пиріжечок, – насмішкувато відповів голос. – Між тим, у тебе є час подумати над своєю поведінкою, почитати Біблію, про гріхи смертні, або про твій прототип у книзі відомого бразильського письменника – вона теж невдало з життям прощалася.

– Чого ти хочеш? – запитала Мар’яна.

– Займатимуся твоїм перевихованням. Бачиш, яка справа. Я завжди знав, що маю на цій землі якусь місію. Шукав її довго. Майже тридцять років. Прочитав безліч книжок, ходив на проповіді. Відкрив для себе твори Пауло Коельо. Найбільше мені сподобалася його «Книга воїна Світла». Тоді я зрозумів: моя місія в очищенні цього світу від зла.

– Що за маячня? Я хіба якась злочинниця? Чого ж було мене викрадати?

– Не скажи… На тебе рівняється сто тисяч людей. А це 10 темряв. Цілий легіон. У твоїх руках неабияка відповідальність.

– Що за темряви? Легіон? Ти явно несповна розуму.

– Темрявами у Стародавній Русі називалися тисячі. А сто тисяч – легіоном. Так що це не я несповна розуму, а тобі слід більше читати!

– І що ж поганого я несу своєму «легіонові»?

– На перший погляд ніби то нічого. Але дві спроби самогубства. Це нечистота!

– Нечистота?

– Так, нечистота помислів. Забрати своє життя хотіла? Це ж великий гріх! А гріховна людина не має права нести істину в цей світ. Не повинна мати стільки прихильників. Це потрібно виправляти!

Мар’яні стало моторошно. Цей релігійний фанатик, чого доброго, ще вб’є її. І ніхто не дізнається де вона, і, що з нею коїться. Потрібно було якось його задобрити.

– Ну гаразд, я зрозуміла свою помилку, – сказала вона лагідним тоном. – Якщо я погоджуся видалити свій аккаунт і більше не нести «слово у маси», ти випустиш мене звідси?