10

Орест Колісниченко, а серед друзів просто Ося, завжди хотів визнання та слави. Ще змалечку першим ліз на стільчик вірша розповідати. На святкових ранках волів брати участь в усіх змаганнях. А коли перемагав, дуже з того радів. І всім це показував. Дивіться на мене, я – номер один.

З настанням перехідного періоду, Ося зіштовхнувся з жорстокою реальністю. Голос ламався, прищі розповзлися по всьому обличчю. Хоч бери, та й у дзеркало не дивися. А тут, як на біду, дівчата почали подобатися. Та жодна себе не бачила поряд з негарним підлітком та ще й завищеною самооцінкою. Й Орест вирішив поки «не висовуватися». Його час, був упевнений він, ще прийде. А поки що він багато читав. Дуже багато. Спочатку класиків, потім детективи, а пізніше перейшов на психологію та саморозвиток. Ось тут і прийшло усвідомлення – сила не у красі. Сила в розумі. У гарно «підвішеному язиці». У вишуканому мистецтві маніпуляції. Свої знання почав випробовувати спочатку на вчителях. Результат – відмінник із золотою медаллю. Хоч і вчився посередньо.

Натхненний таким успіхом, в університет поїхав до Києва, та не будь-куди, а в «Шевченка», вчитися на журналіста. Золота медаль давала змогу пройти співбесіду з комісією. Своєю красномовністю вразив усіх, без виключення, членів приймальної комісії, і вступив до вишу одним із перших. На факультеті відразу став зіркою. Голос, що колись ламався і заважав Осі висловлювати свої думки, став тепер глибоким і проникливим. Крем від прищів теж зробив свою справу. Доречним став й абонемент у тренажерку. І тепер на Ореста із дзеркала дивився справжній красень. Не дивно, що на своєму потоці заробив репутацію серцеїда.

Після навчання вирішив не зв’язувати себе ні стосунками, ні роботою з восьмої до сімнадцятої. Пішов у вільне плавання. Спочатку брав участь у передвиборчій кампанії однієї з керівних партій – писав натхненні промови ідеологам «руху за справедливість». Це дало можливість не лише налагодити потрібні зв’язки, але й відкласти грошенят для власної справи. Якої? Стати відомою медійною особою. Нові знайомі влаштували на один з регіональних каналів вести молодіжну програму «Муз-ньюз». Ореста почали пізнавати на вулиці. В основному, підлітки. Та це вже був початок. Захотілося чогось свого. І в голову прийшла ідея – власний Ютуб-канал. Там братиме інтерв’ю у цікавих особистостей. Ставитиме провокаційні питання. А ще буде «своїм» для молоді. Адже вже мав таку репутацію на телебаченні.

Спочатку було вирішено кликати починаючих зірок українського шоубізу, потім інфлюенсерів, спортсменів, молодих політиків та психологів. З усіма мав про що говорити. Усім задавав подекуди незручні запитання. Але робилося це завжди так майстерно, що гість отямувався лише тоді, коли правду, не дуже зручну для нього, було вже сказано. А найцікавішим було те, що Ореста у цьому ніхто не винуватив. Ну проговорився, що зустрічався з колегою по фракції. З ким не буває? Ну промовилася, що не їла тиждень, щоб влізти у вузьку сукню і з гордістю крокувати червоною доріжкою. І що тепер?

Ося ж купався у славі. Правда поки що аудиторія обмежувалася кількома сотнями тисяч підписників. Та хіба це його рівень? Скоро Ореста Колісниченка дивитиметься вся країна. Мільйони пошановувачів його таланту, сотні дівчат готових на все заради однієї ночі з ним. Ох, ці думки… Заведуть за край світу…

Коли до інтерв’юєра завітала Мар’яна, Ося оживився. Молода, струнка, гарненька дівчина, зірка Інстаграму. Зробила себе сама. Дуже привітна й говірка. Вона одразу завоювала прихильність хлопця. Навіть сам здивувався. Що, бовдуре, закохався з першого погляду? Ну ж бо, бери справу у свої руки! Не можна відмовлятися від свого життєвого призначення після першої ж посмішки вродливої та розумної дівчини. І він намагався триматися професійно. А серце все вискакувало з грудей.

«Ну все, – подумав він, – після інтерв’ю запрошу кави попити. Відмовить – нічого страшного. А ні – то…» Але тому «то» не судилося збутися. Мар’яна пропала. Прямо зі знімального майданчика. Далі довга розмова з поліцією, декілька тижнів безсонних ночей. Ніяк не міг викинути дівчину з голови. І таке з ним було вперше. А поділитися переживаннями й нема з ким. Вірніше, не було з ким. До появи журналістки Соломії.