7

Соломія стояла біля вікна і вдивлялася у стіну дощу. Телефон Миколи мовчав.

– І де це він подівся? Обіцяв же, що разом поїдемо.

У дворі заблимали фари.

– Ну нарешті!

Дівчина взяла парасольку і спустилася у двір.

– Ти чого слухавку не береш? – мовила вона, сідаючи в машину.

– Батарея здохла. Привіт, Солечко!

– Не «Солечкай» мені! Я ще на тебе зла!

– Тож хіба я винен? Так склалися обставини!

– У тебе щодня якісь обставини!

– Ну, ну… А ну не морщ лобика, кохана, а то завчасно станеш бабусею.

– І ти мене тоді любити перестанеш?

– Не дочекаєшся! – Микола усміхнувся. – То куди спочатку?

– На «Нову пошту». Треба перуки нові забрати для нашої пародії на сучасних зірок.

– Добре. Сценарій вже написала?

– Ага, поки тебе чекала, – Соля все ще трішки злилася на хлопця через запізнення.

– Ох ти у мене і бурчунчик! Давай тоді послухаємо поки щось. Поки ти відтаюватимеш.

Місцева радіостанція якраз крутила композицію «Обійми» гурту «Океан Ельзи». Соломія обожнювала цю пісню, а тому потихеньку почала підспівувати.

– Ага, то Слава Вакарчук тобі швидше настрій підіймає, ніж я, – пожартував Микола.

– Він же до мене не запізнюється, – саркастично відповіла дівчина і театрально надула губки.

«А зараз короткі новини. Пошук зниклих дівчат продовжується. Нагадаємо, що декілька тижнів тому на Вінничині, Київщині та у Львові пропали відомі блогери. Шість дівчат віком від 20 до 26 років були зірками Інстаграму. Поєднує жертв, окрім активного використання цього популярного додатка, що на момент зникнення число підписників у кожної з них складало рівно сто тисяч. Цікаво і те, що всі дівчата перед зникненням отримали повідомлення із погрозами від користувача під ніком «Хейтер». Із закритих джерел відомо, що у кожної з них у телефоні виявлено однакові сторіс. Проте їх зміст не розкривається в інтересах слідства. Нагадуємо їхні імена...»

– Чув, дівчат ще не знайшли…

– Ну, наша поліція, як завжди…

– Тому я і пропонувала тобі провести власне розслідування!

– Солю, які з нас Холмс із Ватсоном? Дівчата з трьох різних областей.

– Так, але ми могли б почати з саме з Києва. У мене й адреси є…

– Де це ти вже адреси їхні розкопала?

– Не їхні, а їхніх рідних. Можемо прикинутися журналістами із незалежного видання. Скажемо, що хочемо більшого резонансу у пресі. Тому висвітлюємо…

– Ти себе чуєш? У нас що проблем мало?

– Ну чому ти не розумієш? Ми ж можемо стати наступними. Нас із жертвами відділяє всього тридцять підписників.

– Я ж тобі вже казав: кому ми з тобою потрібні??

– Тебе це хіба зовсім не турбує?

– Чесно сказати? Ні! І тебе не повинно турбувати!

– То ти не зі мною?

– У цьому божевіллі? Звісно ні!

– Тоді стань біля цієї автобусної зупинки, далі я сама!

– Солю!

– Не «Соляй»! Зупиняйся!

– Ох ти у мене і впертюх! Вже як увіб’єш собі щось у голову…

Машина зупинилася. Соломія нервово штовхнула дверцята.

– Перуки забереш сам! Сьогодні не чекай. Та і завтра теж! Якщо ти не хочеш бачити очевидного – твоя проблема. А я не сидітиму, склавши руки, і не чекатиму, поки якийсь психопат під ніком «Хейтер» прийде і по мене!

З цими словами дівчина вийшла з машини й відкрила парасольку. Дощ все ще не вщухав.