5

Діана готувалася до знімання чергової сторіс. Сьогодні її образ – Ельф. А тому потрібно було приклеїти гострі вушка, а ще знайти, куди поділися яскраво-зелені лінзи. Крім того, у неї ще не було виставлене світло, а її «айфон» майже розрядився. Сестра вже двічі заходила у кімнату. Чай на столі безнадійно прохолов. Якийсь день сьогодні… Не її… А ранок так гарно починався.

Телефонувала одногрупниця, сказала, що дедлайн дипломної відкладається. То ж можна було ще на два тижні забути про картину в кутку кімнати, що так і залишалася не домальована. Павло запрошував на чергове побачення – такий милий! Хоч і не дуже симпатичний. Зате романтичний і в ресторани постійно водить. А ще батьки вирішили у відпустку з’їздити без своїх дівчаток. Це означало – вечірки у друзів, перегляд жахалок із п’ятнадцятирічною сестрою та відром попкорну і багато-багато нового Інстаграм-контенту, який так не схвалював тато.

Діана змалечку любила малювати. Спочатку варенням по шпалерах. Згодом медом по підлозі. Потім маминою помадою по дзеркалу. Після серії таких «тонких» натяків батьки все ж отямилися і купили донці альбом та олівці, а згодом і записали дівчинку до художньої школи. Процес становлення Діани як митця був непростим і тернистим. Талант до малювання у неї був завжди, а от характер… Вчителі розводили руками – не справляються з гонором дівчинки. Батьки бідкалися, не розуміючи, в чому ж основна причина. Мудра директорка художньої школи порадила звернутися до дитячого психолога. І о диво! Після декількох зустрічей причина Діаниних протестів проти реальності знайшлась, й ім’я їй було – Катруся! Молодша на 6 років сестричка, яка за словами дівчинки, якось невчасно народилася і забрала усю увагу батьків.

Пройде кілька місяців перед тим, як Діана усвідомить, що вона така ж бажана у родині, як і її менша копія і перестане намагатися завойовувати симпатію рідних, які й так її люблять. Пізніше Катруся стане не лише улюбленою сеструнею, а й близькою подругою, «алібі» та довіреною особою. Але перед цим спливе ще багато води.

Між цим Діанин талант ростиме і розвиватиметься. Виливатиметься він у чудові картини із портретами, пейзажами та натюрмортами. А надалі й у практичнішу сферу – жіночої краси. Макіяж та малюнки на нігтиках для однокласниць, а потім і одногрупниць на мистецькому факультеті – принесли перші кишенькові гроші, які вкладала у власний розвиток. Курси візажу та нейл-арту, дорога фірмова косметика. Через деякий час прийшла ідея створення сторінки в Інстаграм. Там Діана спочатку ділилася порадами щодо вибору помади, правильної туші чи тіней, але такого контенту було безліч і фоловерів не додавалося. Успіх прийшов звідки не чекали. А саме з випадково зробленого фото зі студентської вечірки на Хеллоуїн. На ньому Діана позувала в образі японської фарфорової ляльки з бездоганно зробленим мейкапом. І тут почалося!

Сотні коментарів, тисячі лайків. Тоді Діана зрозуміла – ось воно! Створені образи допоможуть їй збільшити свою аудиторію. Любов прихильників до її персонажів дівчина переносила на себе. Мабуть, дитяча травма «недолюбленої дитини» все ж давалася взнаки. А тут ще й талант художниці знадобився. На своєму обличчі дівчина вимальовувала таке, що не й снилося. Особливою популярністю користувалися страхітливі образи. Тому батьки, побачивши таке захоплення доньки, не дуже підтримували її в цьому. Діана не зважала на їхню критику і продовжувала «творити». Єдиною, хто підтримував її починання, була, як не дивно, Катруся. Вона часто допомагала сестрі у підборі аксесуарів до її образів, займалася пошуком перук, кольорових лінз та іншого реквізиту в інтернеті. Саме з нею Діана продумувала «лук» майбутніх персонажів і раділа, що кількість підписників стрімко наближається до омріяних ста тисяч.

Ось і зараз, готуючись до знімання чергової сторіс, вона не могла обійтися без Катрусиної допомоги.

– Ну що, знайшла? – благально запитала вона у сестри, що вже втретє зайшла до кімнати.

– Навіть не уявляю, де вони поділися, – розвела руками стурбована дівчина. – Я ж лише вчора за ними на «Нову пошту» бігала. Пам’ятаю, як клала їх тобі на стіл!

– У контейнері?

– Ну звісно, що у контейнері. Ще й колір перевірила. Все так, як ти замовляла – яскраво-зелені!

– Може тато кудись сховав?

– Лінзи? Навіщо вони йому?

– Ти ж знаєш, що він проти цього всього!

– Буде «за», коли досягнемо бажану позначку у сто тисяч фоловерів.

– І що ж зміниться?

– Як що? Спонсори! Безплатна косметика! Грошенята! Вірю, що так і буде вже зовсім скоро! Скільки там залишилося, 5-6 підписників?

– І що б я робила без твоєї підтримки, сестричко?

– Навіть не знаю, – Катруся манірно закотила оченята. – Ой, так ось же вони!

Вона показала на підлогу, де під столом, у напівпрозорому контейнері лежали лінзи.

– Тю, як це я їх не помітила? – Діана вже відкривала упакування. – Зараз одягну і можна буде фарбуватися.

– Тоді не буду заважати, сестричко. Побіжу поки у магазин. А то батьки поїхали, а в холодильнику нічого справді смачненького! Ні тобі морозива, ні тістечок, ні коли дієтичної. Одні овочі та фрукти! Навіть попкорну та чипсів у шафці немає. Це потрібно виправляти! Сьогодні ж наш марафон «Криків». Ти не забула, сподіваюсь?

– Звичайно, ні! Лише сторіс викладу і почнемо! А поки візьми у мене з сумки двісті гривень. Я вчора стипендію отримала. Батькам не варто знати, що ми тут без них їмо, – хитро підморгнула Діана.