Глава 14

На ранок прокидаюся розбита та знервована. Взагалі дивуюся як все-таки заснула. Половину ночі вертілася  у ліжку, все про сказане Даміром думала. Куди не глянь, а я програла разом з мамою. Яким боком не крути, а Дамір не кине “Квін Групп” помирати. Він явно бажає справді відновити компанію, змусити її приносити прибуток й не дати мені й шансу аби звільнитися. Тепер невідомо скільки часу муситиму бути дружиною. Невідомо чи справді я, чи мама зможемо керувати компанією сім'ї, хоча б у ролі директорів. Невідомо чи колись вдасться повернути “Квін Групп” назад. Отже, а чи є сенс і далі намагатися бути ідеальною дружиною? Дамір зробив хід, поставив нам шах, проте, завжди можна припинити оборонятися, і почати нападати, вірно? Хіба не кажуть, що найкращий захист — напад? Я стану уважнішою. Навіть змушу себе з Іларіоном працювати якось, і зможу все змінити, виправити. Зможу поставити мат королю. Зможу його побороти. Принаймні, повинна… такий собі маленький план, який дуже складний до виконання, проте… він єдине, що я маю. Обігравши Даміра, змусивши його віддати “Квін Групп”, розлучитися зі мною, я отримаю те, що мала отримати від самого початку нашого договору — свободу без маніпуляторів у житті. 

Мама казала кременем та пластиліном бути, проте, вона забула уточнити маленьку деталь — продала мене та наш сімейний бізнес, пожертвувала моїм життям, щоб, що? Яка ціль чи вигода нам? Адже поліпшення справ у “Квін Групп” нам навпаки не вигідне, бо тоді воно назавжди у лапах Безчесного залишиться. А погіршити все ми могли й самі… 

Змушую себе встати, піти у ванну кімнату й швидко привести себе до ладу. Потім одягаюся так, наче на порозі свято. Під час всіх дій дзвоню мамі. Короткі пояснюю їй, що знаю правду, і брехня про три роки вже не пройде. Деякий час вона мовчить. Я чекаю. Сідаю у кутку, біля вікна, споглядаючи зливу за вікном. Дощ б'є по склу створюючи свою неповторну мелодію. 

— Ну? — напружено вимагаю. 

— Я вже виконую роль директорки. Звітую “Генезису” звісно ж. — повільно відповідає. 

— Хіба він не повинен був витиснути усе і віддати компанію назад?  Я мала просто три роки удавати гарну дружину для якихось там його цілей. Як же так, мамо? — холодно запитую.  — Для чого? Чому? Ти збрехала. 

— Люба, — тихо шепоче. — Пробач мені. Знаю, ти хотіла б іншого, та… 

— Правду. Просто скажи мені правду. 

Мама зітхає. Її голос глухий:

— Дамір повинен відновити “Квін Групп”. Дати друге життя. Якщо все вийде, то компанія залишиться у складі “Генезису”. Якщо ж буде провал, то вона повернеться до мене. Він хотів впевненості, що не почну дурити, тож ти стала йому дружиною. Не на три роки, мила моя, — гірко лунає, —  а настільки, наскільки він захоче. Через три роки він відпустив би, якби провалилася спроба врятувати “Квін Групп”. Якщо ж все працюватиме, ми матимемо шанс керувати компанією, просто потрібно буде звітувати Безчесному. Тому я попросила тебе навчити. Хотіла, щоб ти мала змогу на….

— Я кинула все, — перебиваю її. — Нареченого. Друзів. Я втратила частину свого життя, щоб врятувати нашу сім'ю, наш бізнес, а тепер дізнаюся, що мене звʼязали по руках і ногах, і рятувати нічого. Невже гадаєш працюватиму на нього? Невже тебе не цікавило нащо йому дружина? 

— Він ображає тебе? 

Заплющую очі. Не відповідаю нічого. Просто не можу. Я втратила свободу назавжди, щоб належати Безчесному, бути його лялькою. Ось чому він так забавлявся. Ось чому йому так весело було. Поки я жила у думках, що все на три роки, він точно знав, що я у пастці назавжди. Я і моя компанія. Єдине — ціль. Яка вона у нього не розумію… 

Кладу слухавку. Немає сил говорити далі. Мама гне свою лінію, наче розуміє, що накоїла, але не вбачає у цьому нічого провального. Глибоко вдихаю. Зібралася, Ніка. Ти не принцеса у біді. Нехай поки не королева, але станеш нею! Присягаюся! Я буду гризти землю, проте, поборю минуле і зможу обіграти короля! 

Встаю. Глянувши у дзеркало поправляю пасма закрученого волосся. Прийшов час бути тією ким я є. Я справді намагалася бути хорошою та ідеальною. Грала роль, яку він мені дав. Досить!

Спускаюся вниз. У коридорі, неподалік від їдальні, чую жіночий голос. Сміх лунає дзвоном, милий, приємний. Крокую тепер тихо. Підходжу ближче, прислухаюся:

— Дамір, ти не змінився, — м'яко лунає голос. Незнайомка здається щасливою. Знову сміється. 

Щось стискається у грудях. Заздрість, а може злість, не певна. Він поводиться зі мною інакше, я не почуваюся поруч так легко, як вона, ким би дівчина не була. 

Розправляю плечі, гордо заходжу в приміщення. Дамір сидить на своєму місці. Незнайомка поруч, дуже близько. Її білосніжне волосся легкими кучерями лежить на спині. Одягнена у молочний класичний костюм. Шкіра у неї матова, а очі подібні небесам влітку. Носик задертий, губи рожеві, на щоках легкий рум'янець. На вигляд вона ніби з країни казок прийшла. 

Дамір на мене дивиться. На чоловічих губах виграє приємна посмішка. Ніби… ніби він кайфує від цієї дівчини. Отримує насолоду від її сміху. Звужую погляд. На секунду затримуюся на Безчесному, потім на дівчину дивлюся, й крокую на своє місце, воно приблизно посередині столу, далі від мого чоловіка. Сідаю. Саша одразу вітається та ставить страви. 

— Добрий ранок, Ніка. — грудним голосом вітається Дамір.

— Добрий. — сухо відрізаю.

— Познайомся з моєю подругою дитинства — Неліною. 

Легко на неї дивлюся. В очі ці блакитні, які вже дратують. Янгол, а не людина, з нами за столом. 

— Дуже приємно, — солодко промовляю.

— І мені, — знову її голос ніжним дзвоном несеться. — Дамір розповідав про тебе. Казав, його дружина неймовірно сильна. 

Злегка вигинаю брови, кидаю погляд на Безчесного.

— Але, — додає цей янгол, — він любить ніжних жінок, а не сильних. — солодким голосом.

— Справді? Тоді йому не пощастило у шлюбі на все життя. — роблю наголос на останніх словах.