Розділ 7

— Леді Міелісандро?

О боги! Почалося. Що ж, Сандро, тебе цього навчали не один рік. Будь ласкава, зроби все як слід.

Голос, що окликнув мене, належав герцогу де Фарені: людині, що відзначилася у війні з Ілларією, та й просто відзначилася.

Про стосунки де Фарені з родиною Роад я знала лише те, що під час війни з Ілларією мій «батько» служив під його началом. Кажуть, що Тінер де Роад був ледь не правою рукою свого командувача. Мабуть, я мала б знати безліч байок з їхнього військового життя, але, на жаль, мала у своєму розпорядженні лише факти. Добре було те, що де Фарені й де Роад із часів війни не підтримували зв'язків. Що між ними сталося, залишилося загадкою. У даних, які мені належало вивчити, нічого конкретного про їхню сварку сказано не було.

— Так, лорде… — я дещо зам'ялася і трохи почервоніла, що, в принципі, пробачливо для юної особи, яка ледь торкнулася придворного життя. — Перепрошую, але мені раніше не доводилося спілкуватися з такою кількістю шляхетних леді й лордів. І мені страшенно незручно… Ви пробачите мені мою необізнаність?

Герцог усміхнувся. Поблажливо і трохи зверхньо, чого я від нього й домагалася.

— Дертам де Фарені, — відрекомендувався він, злегка схиливши голову. Рівно настільки, наскільки вимагала пристойність. — Я старий бойовий товариш вашого батька.

— Ах! — дуже правдоподібно і майже щиро вигукнула я, дозволивши собі трохи невихованої безпосередності, щоб зійти за недосвідчену дівчину, але не дурепу. — Як я рада зустріти нарешті людину, яка змогла б пролити світло на ті жахливі події.

Лорд Дертам здивовано підняв брови, і я поспішила продовжити:

— Розумієте, мій батько не дуже любить згадувати про війну. І вже тим паче не поспішає задовольняти цікавість юної леді, вважаючи, що війна — це не жіноча справа.

— Ви з ним не згодні?

— Частково, — я трохи помовчала, вдаючи, що добираю потрібні слова. — Так, звісно, юній леді не личить, розмахуючи мечем, йти попереду війська. Чи вже точно вступати на постійну службу і спати в одній казармі з… чоловіками. Я не заперечую, що репутація її буде розтоптана. Хоча й були випадки, коли саме жінки повертали хід війни своїм неординарним підходом.

Герцог здавлено кашлянув. О так, ти чудово зрозумів, про кого я кажу. Твоя ненаглядна дружина свого часу стала коханкою принца Ілларії і викрала секретні дані, від яких і залежав у майбутньому результат усієї війни. Так, вона не гребувала найбруднішими й найнебезпечнішими іграми. І шляху, торованого багатьма дамами до неї, не оминула й ваша прекрасна дружина. Плідно, до речі.

На жаль, ви, герцогу, не оцінили самовідданості власної дружини. Не змогли пережити ганьбу? Чи забути про те, що їй доводилося робити на благо власного королівства? Але ж кажуть, що принц, тобто вже король, Ілларії, вельми винахідливий у ліжку. Хоч би що вами керувало, але було несправедливо так вчинити з цією самовідданою жінкою, що розтоптала свою честь і гордість. Вже через рік герцогиня де Фарені померла від швидкоплинної невиліковної хвороби, причиною якої, можу закластися, стали саме ви. Чи не тому, дорогий герцогу, навіть не дочекавшись закінчення жалоби, ви вже вели молоденьку леді де Маленір у Храм по благословення богів? Але ж ваш первісток народився вже через шість місяців. І цілком здоровим хлопчиком.

Я мило всміхнулася і продовжила:

— Мені цікаві книги з історії, але вони надто сухі. Тільки факти. А так хотілося б історій з вуст очевидців і учасників… — я з надією подивилася на герцога.

Ну ж бо, давай. Розкажи мені щось, що стало б у пригоді в майбутньому. Заповни прогалини в моїх знаннях.

Герцог деякий час мовчав. Але, мабуть, я все ж була досить переконлива.

— Може, я б міг втамувати вашу спрагу знань?

— Я була б так вдячна вам!

І пішло-поїхало.

Я дізналася багато про ту війну. Про стосунки, що пов'язували «мого батька» і герцога. Про облогу замків Латерін і Солентер, що стали переломними у війні Ілларії та Вернарії. Про те, як він пліч-о-пліч із моїм так званим батьком бився в битві під Суесаром. І багато… багато іншого. Вельми цікавого, але зовсім марного. Розповідав він зі смаком і подробицями. Його натхненню і вогню в очах могли б позаздрити найзнаменитіші менестрелі.

І я слухала, іноді захоплено, іноді із захватом, а іноді злякано вигукуючи.

***

Ноги від численних танцювальних па вже гуділи й ледве мене тримали. Хотілося присісти, але сидіти тут дозволялося тільки королівській родині.

Я стояла осторонь від танцюючих пар із келихом ігристого вина в руці й роздивлялася придворних, які вже добряче набридли. Як же жалюгідно вони зараз виглядали збоку. Їхні удавані усмішки й фальшивий сміх навіювали на мене нудьгу.

Хміль і втома змушували почуття, що панували в їхніх серцях, проступати назовні. Чи це було видно тільки мені, звиклій звертати увагу на деталі?

Леді Каріса де Санторін уже стріляла оченятами в бік молоденького графа ле Нарена, який на вигляд годився їй у сини. А молодий граф дивився закоханими очима на принцесу. На жаль, маленькому графу доля не всміхнеться ні сьогодні, ні коли-небудь іще. І він це розумів, тому й виглядав так, ніби не сьогодні-завтра його поведуть на ешафот. Принц і принцеса, своєю чергою, знудженим поглядом ковзали по розслаблених алкоголем обличчях придворних. Старий де Рідмарт сперечався зі своїм давнім недругом герцогом де Шарном…