Розділ 2

Тільки коли за моєю спиною грюкнули двері кімнати, я дозволила собі розслабитися. Тека з досьє полетіла на ліжко, і я судомно втягнула повітря. Швидко змастила руку цілющою маззю й перебинтувала. До ранку від рани не лишиться й сліду, але зараз її неприємно пекло й щипало. Розпустила корсет, скинула туфлі й налила вина в келих. Звично понюхала, лизнула і впевнено відпила половину за кілька ковтків, змиваючи напругу, що все ще стягувала ременями груди, скосила очі на ліжко й одним махом допила решту напою.

Що ж, неминуче відтягувати не варто, інакше воно вдарить зненацька, і будеш до нього не готова. Що б не задумав мій наставник — мені слід підготуватися. Боюся, що роки, проведені в цих стінах, я ще згадуватиму як найспокійніші. Є таке передчуття.

Зміїне кубло, що зветься королівським двором, мене не лякало. Радше навпаки. На серці бальзамом розливалася гордість, а в крові молодим вином грав азарт і передчуття. Мить тріумфу — і я знову зібрана.

«У жодному разі, Міелі, не давай емоціям затьмарити тобі розум», — пролунав голос наставника в голові так живо, наче ці слова він промовив мені на вухо.

Я вгамувала зітхання й пересіла на ліжко. Ну і хто ж я така?

А втім, нічого особливого я там не побачила. Типова провінціалка, яка нещодавно втратила батька, єдиного годувальника в сім’ї. Одне слово, збідніле дворянство. Дуже зручно. У такому разі мало хто перейматиметься питанням, чому про мене ніхто й разу не чув. І не здивуюся, якщо у храмових записах уже готове свідоцтво про те, що моя матінка, баронеса Лессія ле Сайкон, дружина вельмишановного барона Тінера де Роад, щасливо розродилася дев’ятнадцять років тому. І привела в цей жорстокий світ милу дівчинку, названу Міелісандрою. Не здивуюся, якщо навіть на честь якоїсь родички. І впевнена, що вже готова старенька нянечка, яка гойдала мою колиску й витирала розбиті коліна. Так і є. Звати цю, між іншим, палко кохану мною особу Нейта. І далі — дуже важливі факти про те, ким вона була, який вигляд мала, що любила, і навіть кілька фраз, що вона часто вживала. М-да.

З нянечкою все зрозуміло. Що з родиною?

Ах, ну тут теж усе цілком передбачувано.

Мати покладає всі надії на моє вдале заміжжя, а тому вирішила просити свою неймовірно добру, самотню й страшенно нещасну кузину про допомогу. Точніше, кузиною вона їй не була. Чоловіки цих вельмишановних дам були далекими родичами. Щоправда, не настільки далекими, якщо зважати на те, що родове ім'я все ж носили одне.

Ще однією причиною стала та обставина, що родина моя досить велика: четверо братів і дві молодші сестри. Але, на жаль, усі вони ще в тому ніжному віці, коли сумлінно сидять на шиї батьків, і витрат на їх утримання достатньо для того, щоб замислитися... Стоп. А чи не вирішив Майстер підкласти мене в ліжко королю? Я підібгала губи, замислившись і постукуючи нігтем по краю теки. Можливо? Немає нічого неможливого в підмісячному світі. Але ж принцесі не більше місяця залишатися в рідних пенатах. Ох, як хотілося б дізнатися, що насправді хоче від мене наставник. Але, звісно ж, я не наважуся питати в нього сама. Залишається гадати й чекати, коли він сам відкриє карти.

Королівство Вернарія давно зацікавлене в союзі зі Сменледером. Старий король Ледмарт домагався його не перший рік. Ще б пак. Молодий Тегдард заслужив за ті кілька років правління репутацію вельми жорстокого, амбітного й сильного правителя. А з такими, як то кажуть, краще дружити, ніж ворогувати.

Хоча були й інші відомості. Їх можна було назвати плітками й чутками. Але шепотілися про те, що насправді править королівством старший брат Тегдарда. А сам король схильний до згубних звичок і пристрастей. Схибнутий на полюванні та жінках. У той час як незрозуміло яким чином відсунутий подалі від трону старший королівський нащадок править твердою рукою і залізною волею. Шкода, що я не заглиблювалася в це раніше. Варто було більше уваги приділити пліткам і чуткам, що повзуть із сусідньої держави. Але це упущення можна виправити. Час ознайомитися з новинами сусідньої країни краще ще буде.

Так, нашим королівствам необхідний цей союз. До того ж війна між Вернарією та Сменледером не приведе ні до чого доброго, якщо так взагалі можна казати про війну. І хто знає, як поведеться Ілларія, якщо конфлікт усе ж матиме місце. Найімовірніше, вичекає час, коли слабша Вернарія похитнеться настільки, що можна буде брати її голими руками. Сменледеру тут боятися нічого. Надто вже нерівні сили.

Я втомлено потерла чоло. Що ж тоді спонукало молодого правителя взяти шлюб із вернарською принцесою?

Пальці самі забарабанили по цупкому паперу.

Можливо, я призначена не тому королю. У цьому щось є. Хоча знову — ні. Наставник не наважиться підкласти когось Тегдарду, доки Сменледер не обзаведеться законним спадкоємцем вернарської крові. А ще краще — одразу кількома. Чи в цьому і є його задум? Навряд чи. За ці роки я твердо впевнилася в тому, що немає відданішої королю людини, ніж мій пан. А отже — ціль інша.

Від роздумів заломило у скронях.

Довелося змусити себе повернутися до вивчення свого родоводу.

Так. Брати, сестри, тітоньки, дядечки, бабусі, дідусі, подруги, сусіди, управительки, конюхи… від розмаїття імен зарябіло в очах, і довелося глибоко вдихнути. Я просто не маю права на найменшу помилку. Не хотілося б розчаровувати Майстра. До того ж його розчарування просто несумісне з життям.

Двері з тихим скрипом відчинилися. На порозі стояв чоловік, що займав усі мої думки всього кілька миттєвостей тому.