Зустріч

Вас чекає нова частина... Приємного читання вам...

Чекаю ваші коментарі.

Сьогодні я змогла відпустити ситуацію та сказати собі, що необхідно взяти все корисне із цієї ситуації. Спробувати подружитися, можливо, знову почати добре спілкуватися та привести корисно час разом. Та коли наступного ранку у вікно побачила, як наближається авто нашого водія серце почало сильно стукати.

Потяг зупинився... місце, куди я потрапив приносило естетичне задоволення, на пероні  мене чекав чоловік на пікапів, лице його мені було знайоме, проте я так і не зміг згадати його. Ми майже не розмовляли, я спостерігав за дорогою, все було гарно облаштовано, велика територія посеред лісу знаходилася далеко від шосе, що давало змогу тишини. Ми зупинилися біля головної будівлі (адміністрації) бази, я вийняв з багажника речі, а водій розвернувся та поїхав геть, я ж залишився стояти, оглядаючись по сторонах.

Позаду себе я почув шум і обернувся... те, що я побачив шокувало мене. В інвалідному візку сиділа вона... така гарна прекрасна... та, яку я не міг забути. Ми познайомилися з нею, коли мені було 16, це було одне зі змагань юніорів, її батьки були коментаторами того змагання. Це була виїзна гра, тож уся делегація із столиці жила в одному готелі. Наша зустріч відбулася за сніданком в перший день приїзду, ніхто не очікував, що наша дружба за тягнеться, проте ми змогли не тільки подружитися, але й закохатися. Наші стосунки були прекрасними, ми раділи кожному моменту, і якщо ви запитаєте, чи не заважав мені інвалідний візок, можу вас запевнити, що ні, я ніразу не звертав увагу на це. Проте, за декілька днів до мого випуску зі школи, вона сказала, що нам необхідно розійтися, адже у неї кар'єра, і вона не зможе тягнути відносини та волейбол разом. Та схоже нам необхідно проводити час разом, тож необхідно зараз не показувати свою злість на неї, а через певний проміжок часу поговорити з нею, щоб вияснити усе раз і назавжди.