Дуже важлива частина

Вчора у нас була перед фінальна гра, на якій я не виправдав ніяких очікувань, ніяк гравця, ніяк капітана. Хоча ми перемогли, це не був той результат на який ми чекали і найбільше провини лежить на мені. Я не зміг опанувати себе, не зміг виключити емоції ні під час гри, ні після неї, тож і репутація моя була майже втрачена. А це означає лише одне, що мені доведеться її відновлювати, а що для цього придумав мій тренер боюсь уявити.

…В кабінеті Віталія Олександровича я знаходжусь вже понад годину, слухаю його настанови та думаю проте, чи не варто мені закінчувати кар’єру волейболіста і почати щось нове. Проте, тренер дає мені другий шанс, і для виправлення моєї репутації відправляє до тренувальної бази, де протягом трьох наступних місяців буду готувати юніорів до їхнього першого серйозного змагання.

Наша сім'я утримує спортивну базу для тренувань спортсменів. Більшість часу я проживаю на території бази, займаюсь організаційними питаннями, тренеруюсь сама чи готую інших. В майбутньому ця база повинна стати моєю, тож можна сказати, що роблю все можливе для її розвитку та популярності серед спортсменів.

Вчора мені зателефонував друг нашої сім’ї, тренер чоловічої збірної, та запропонував взяти тренером на декілька місяців його підопічного, це був капітан збірної, і хоча я цього не хотіла робити, бо нас з ним пов’язує минуле та про це я розповім згодом, а зараз мені доведеться підготуватися морально до зустрічі з ним.

На руках були квитки на потяг, дата – завтра о 22:43, та вдома я вирішив на цьому не зациклюватись, а приготувати вечерю та почитати нову книгу про нову методику реабілітації при хворобах опорно-рухового апарату. Так ви все правильно прочитали, саме це я і мав на увазі, адже це були дві речі, які належали мені, які я робив лише для себе та про які знало обмежене коло мого спілкування. Готував я зазвичай для себе та моїх батьків та близьких друзів, зазвичай це була європейська кухня, у мене є багато кулінарних книг та про них ніхто не знає, вони замкнені за сімома замками.

Реабілітація з’явилася в моєму житті після закінчення школи, коли довелося поступати до ВНЗ, я вибрав фізіологію людини, де два роки вивчав загальні предмети медицини, пізніше я познайомився з професором, який спеціалізувався на хворобах опорно-рухового апарату, і ми разом почали розробляти нову методику лікування. І хоча вже необхідно проводити експеримент з практичного застосування, професор наголошує на цьому. Та всередині мене з працьовує механізм страху, починають переслідувати думки, що у мене нічого не вийде, і я знову відкладаю роботу з пацієнтами.