Розділ 13. Видіння номер два

— Прокинься! Поліно, ти чуєш?

Чую. Чую і ​​пливу. Вода хитає мене, заспокоює. Несе кудись. У тепло, у щастя. Я всміхаюся — бездумно, радісно. І жодна проблема більше не турбує.

Жодна, крім голосу.

— Прокинься!

Мене струсили за плечі — не грубо, але наполегливо.

— Розплющ очі.

— Спати хочу, — простогнала я і знову поринула в теплу безодню. Але вона спінилася, виштовхуючи мене в реальність.

— Не можна спати.

Я розплющила очі. Ерік тримав мене на руках, міцно притискаючи до себе, стривожено вдивляючись в обличчя. Такий близький. Пахне морем та карамеллю. Волосся зачесане назад і зібране у хвіст. І шкіра — трохи обвітрена, наче він нещодавно повернувся з плавання. На обличчі невелика щетина, і ямочка на підборідді — так і хочеться торкнутися.

— Ось, випий. — Він підніс до моїх губ чашку з кароє та майже насильно змусив зробити ковток.

— Фу, гидота!

— А треба допити, — наказав він і додав м’якше: — Ну ж, мала, зроби це для мене.

Від його хрипкого, глибокого голосу запаморочилося в голові, і я слухняно допила. Ерік поставив чашку на журнальний столик і знову мене обійняв. Двома руками. І я відчула себе неймовірно, шалено щасливою. Відкинулася йому на груди й мовчала, слухаючи, як б’ється його серце. Так ми й сиділи кілька хвилин — у тиші, на дивані в кабінеті скаді. Торшер випромінював тьмяне світло, але воно до нас майже не діставало — розсіювалося за два кроки до дивана. Залишаючи нас в інтимній, затишній напівтемряві.

— Не засинай, — попросив Ерік дуже тихо. — Боюся, коли ти засинаєш.

— Ти можеш вилікувати мене, — нагадала я. — Якщо буде зовсім погано.

— Не можу, — зітхнув він. — І ще кілька днів не зможу. Та й потім треба буде довго відновлюватись, я ж не сольвейг.

Я підвелася, зазирнула йому в очі. Вони не променилися іронією, як завжди — погляд був серйозним і винуватим.

— Вибач. Я зміг не зупинитись. Втратив голову.

— Ти був при смерті. Не треба виправдовуватись.

— Ні, Поліно. — Він уткнувся носом мені у волосся, і я заплющила очі, боячись злякати його. Здавалося, зараз я будь-яким необережним рухом можу його злякати. Він пересадить мене на диван і перестане обіймати. Всупереч моїм побоюванням, Ерік притис мене до себе міцніше й додав: — Мені зірвало дах не через виснаження. Через тебе.

— Через мій кен, — глухо прошепотіла я. Згадався Альрік. Я на зупинці — напівжива, стискаю амулет із хитромудрою в’яззю. Таксі. Паркан атлі, і Влад, який вносить мене до будинку. Тоді я мало не вмерла, бо Первозданний не зміг вчасно зупинитися.

— Так, — відповів Ерік і знову замовк.

Я слухала, як цокав годинник у кутку. Дивилася на пляму світла на підлозі. Дихала й намагалася не заснути.

Я могла загинути, бо найкращому чоловікові у світі зірвало від мене дах. Чи це не іронія? Кен сольвейга крутить голову, сказав мені одного разу Влад. Дивно, але я ніколи про це не замислювалася, не надавала значення.

— Який він? — запитала й підвела голову, бажаючи поглянути Еріку в очі. — Мій кен?

Ерік усміхнувся, погладив мене по щоці. Я потяглася до його долоні, розуміючи, що поводжуся дуже непристойно. Ну, і що з того? Я мало не вмерла, мені можна.

— Чарівний.

— Чарівний? І це все?

Хотілося подробиць, особливо коли його очі блищать, а губи розтягнуті в усмішці. М’які, мабуть. Можливо, владні. Вимогливі. Шкода, що я цього не знаю.

Я потяглася і все ж помацала його ямочку. Він перехопив мою долоню, несильно стиснув. І тут же випустив, наче боявся, що може повторити те, через що я мало не загинула.

— Якось мені довелося побувати в долині Нілу в гостях в одного племені, у якому я шукав свою пророчицю. Там я вперше побачив і скуштував небесне безумство. Блакитний лотос. Він розпускається на світанку, і немає нічого красивішого, ніж спостерігати, як вода покривається цими квітами. Їхній аромат ні із чим не зрівняється. Це сильний психотропний засіб — якщо його правильно вживати, він дарує ейфорію та занурює в транс. Подейкують, жерці африканських племен стають сильнішими завдяки йому. І що, покуривши його, хижак може віднайти таємні знання.

— І ти віднайшов?

Це ж треба, який у мене, виявляється, кен. Квітковий. Чарівний. Не дивно, що Альрік тоді настільки перейнявся.

Ерік тихо засміявся і погладив мене по волоссю.

— Не віднайшов. Напевно, виявився не вартим того. На мене подіяли зовсім інші властивості цієї квітки.

— Інші властивості?

Він потерся носом об мій ніс, наблизив губи до мого вуха і прошепотів:

— Блакитний лотос — найсильніший афродизіак.

Не знаю, як щодо лотоса, але його голос точно мав такі властивості. Я заплющила очі й застигла, мріючи, щоб він припинив, нарешті, говорити та поцілував мене. Перестав мучити. Змусив знову відчути себе бажаною.