Розділ 11. Батьки та діти

Ерік, схоже, так і не лягав. На протилежному боці ліжка покривало залишилося незімʼятим. Цікаво, він поступився мені своєю кімнатою, а сам пішов у гостьову спальню? Якось на нього не схоже. Згадалося, як він говорив про здатність швидко відновлюватись. Може, передрімав у кріслі двадцять хвилин і знову в строю?

Ні, крісло, сон і Ерік — несумісні речі. Очевидно, що він віддає перевагу комфорту. Тож логічніше припустити, що він просто не спав цієї ночі.

Я встала, застелила ліжко, переодяглася. Знайшовши у ванній кілька нових зубних щіток, узяла першу-ліпшу й почистила зуби. Вмилася і причесала волосся.

На тумбочці біля ліжка незмінно стояло карое у великій чашці. Почувалася я чудово, але карое однаково випила — зайвим не буде.

Ще раз окинула поглядом кімнату Еріка. Дивно, але вчорашнє гнітюче враження пройшло, і вона почала подобатися мені. Видно, що Ерік любить контрасти та насичені кольори, прямоту, гострі кути та чуттєві поєднання.

Моя куртка акуратно висіла на спинці стільця. Куртки Еріка не було. Цікаво, чи він забрав її вчора, чи заходив уночі, коли я спала? Звісно, ​​заходив. Хто ж ще приніс карое?

Чомусь прокинулося їдке розчарування, піднялося знизу, охопило, а потім розвіялося десь у грудях.

Не про те треба думати. Тед — ось що реально має хвилювати.

Але думки вперто поверталися до вчорашньго дня. Напівтемрява. Тіні. Дотик. Пекуче бажання. І прикрість, коли Ерік пішов.

Та що це зі мною? Емоції, що наринули, виявилися такими яскравими й сильними, що я не могла чинити їм опору. Розгубилася. Уже багато років ніхто не викликав у мене таких почуттів… Ні, був один. Але все пройшло. Згинуло. Я вже забула, як це — когось хотіти. Нестримно, дико. І зовсім не хочу згадувати. Проходити через це знову. Тим більше, Ерік просто етап. Ми потрібні один одному лише на якийсь час.

Я знайшла його внизу — бадьорого та усміхненого. Він щось захоплено обговорював із Тамарою, а дівчина кивала й коротко відповідала. Даша сиділа на дивані, підібгавши ноги і водила пальцем по екрану мобільного. Коли я спустилася, окинула мене невдоволеним поглядом і знову втупилася в телефон.

Ерік теж мене помітив. Усміхнувся загадково, а Тамара надулася і, буркнувши коротке «привіт», пройшла повз мене нагору.

— Як спалось? — поцікавився Ерік.

— Ніхто не штовхався вночі, тому виспалася.

— Це мій недогляд. Постараюся наступного разу не схибити.

— Що ти вирішив із хлопчиком? — серйозно запитала я і краєм ока помітила, як Даша знову відірвалася від телефону. Схоже, вона сильно налякана. Воно й не дивно — після того, що з нею сталося… Схоже, Ерік ніяк цим не перейнявся. Чоловікам взагалі важко зрозуміти жінок.

— Тобі не потрібно боятися, — запевнив він мене. — Тепер ні про що не турбуйся.

— Я звикла довіряти видінням, а в останньому ти вже не виглядав настільки впевненим та настільки живим. Напевно, ти багато вмієш, але й Тед не стане нападати, не підготувавшись. Хто знає, може, Герда навчила його якимось своїм плюшкам, про які ти й гадки не маєш.

Ерік мовчав. Слухав уважно та не перебивав.

— У мене є ідея, як перестрахуватися, але треба декуди з’їздити.

— Добре, — підозріло швидко погодився Ерік. — Я не поспішаю. Але спочатку сніданок.

— Поліна, — подала голос Даша. — Чи можу я поговорити з тобою наодинці?

Я подивилася на Еріка, але він, здавалося, не заперечував. Знизав плечима й подався на кухню. Не боїться, що Даша може вмовити мене не допомагати йому? Втім, чого йому боятися? Я повністю залежу від нього, поки Герда в місті…

Я повернулася до захисниці, подумки готуючись вислухати гарячу промову про те, як сумує Влад, і що нечемно з мого боку в цей час проводити час із її братом.

Але вона просто сказала:

— Не вплутуйся. Ерік божевільний, але ти… Якщо підставишся, ризикуєш померти.

— Тобі яке діло? За Влада переживаєш?

— Влад тут зовсім ні до чого. — Вона встала й підійшла ближче, але застигла на півдороги, наче боялася, що я втечу. Бліде обличчя захисниці скаді за ніч змарніло, під очима залягли темні кола, а губи були покусані до крові.

Дідько, та вона не на жарт налякана! Майже до істерики. І куди дивиться Ерік?

— Я не збираюся вмирати, — якомога спокійніше сказала я. — І не боюся чаклуна. Одного, якщо ти знаєш, я вбила.

Вона похитала головою і заломила руки.

— Ти не можеш порівнювати! Тед — не Тан, йому нецікаві провидці сольвейгів.

Злість накотила хвилею ще раніше, ніж усвідомлення.

Мій секрет, секрет Барта Влад розкрив цьому базікалу. Неймовірно! Я просто задихнулася обуренням. Цікаво, про те, як народжуються сольвейги, вона теж знає? Якщо так, то… Дідько! Не можна, щоб хтось дізнався від неї. Особливо Герда чи Альрік. Невже Влад цього не розуміє?

Прибити цю Дашу, чи що?

А потім я подумала: може, саме вона сказала Еріку? Тоді стають логічними його постійні натяки та жарти. Про сольвейгів не так багато написано в літописах.