Розділ 10. У гостях у Чорнокнижника

Пилип кілька секунд мовчав, а потім скопіював погляд Лари.

— Якщо ти просиш, щоб я воскресив чаклуна, то я цього не вмію.

— Я хочу потрапити до його світу каяття. Я була там одного разу, але не впевнена, що можу повторити. Мені сказали, талановитий жрець може провести такий ритуал. Зможеш?

— Хто сказав?

— Неважливо.

Пилип зітхнув і спитав зі страждальними нотками в голосі:

— Навіщо це тобі?

— Хіба того, що ти мені винен, недостатньо, щоб не ставити запитань? — роздратовано поцікавилася я.

— Полю… — Він узяв мою руку і приготувався говорити промову. Напутню. Про життя. Цей вираз обличчя ні із чим не сплутаєш — мудрець готується навчати свого послідовника. Я навіть зворушилася. — Тобі треба зупинитися, подумати, що ти робиш. Хоч раз у житті оцінити небезпеку, перш ніж лізти в пекло, розумієш?

— Не зовсім. — Я зробила невдоволену пику, але, зізнатися, ця його турбота смішила.

— Мої шукачі бачили тебе з Еріком Стейнмодом, а він не найкраща компанія для такої дівчини, як ти.

Он воно що! Виходить, Пилип все ж таки стежив за мною. Але навіщо? Покаятися хотів? Або ще щось здобути? Знаючи його, я не здивувалася б. Але на контакт іти побоявся через Еріка. Ну ясно, йому і Влад був не по зубах, не те, що Ерік.

— З якого часу ти записався в мої няньки, Пилипе? — глузливо запитала я.

— Ти ж не думаєш про вступ до скаді? Чи ти тому й пішла з атлі? Ти знаєш, що в скаді є певний спосіб зберігати кену предків? Весь він переходить вождю. Привід замислитись, як вважаєш?

— Поясни, — насупилась я.

— Коли хтось зі скаді вмирає, його кен, всупереч законам хижаків, не йде в землю, не живить джерело. Вони не забирають частину кену із собою. Весь залишок переходить вождю. Це древній та темний ритуал. Підозрюю, у скаді в минулих поколіннях було чимало чаклунів.

— Хочеш сказати, якщо хтось зі скаді помре, його кен дістанеться Еріку?

Пилип багатозначно кивнув, випустив мою руку і відкинувся на спинку стільця. Спостерігав за мною пильно, наче міг читати думки за виразом обличчя.

Я задумалась. Брехати Пилипу ні до чого. Він знав, що я не злякаюся і не втечу. Жодної вигоди від цього він теж не отримає, хіба що змовився з Владом, але ця думка була такою смішною, що я відкинула її відразу. Та й однаково є способи дізнатися, чи сказав він правду — наприклад, запитати в Еріка. До цього він не брехав мені. Чи брехав?

Добре, можливо, слова Пилипа правдиві.

Ерік накопичував кен предків. Це пояснювало його численні здібності та силу. Навіть той факт, що він пошкодив жилу Герді. Чи хотів він отримати мій кен? Чи міг схилити мене до того, щоб вступити в скаді, а потім убити?

Я зіщулилася. Як би не відгороджувалася від думок про зраду, вони настирливою зграйкою крутилися в голові. Мене занадто часто зраджували, щоб я могла дозволити собі безтурботність. Навіть якщо мене шалено тягне до Еріка. Тим паче якщо тягне.

Але ж він не просив мене стати скаді. Якимось чином я могла пророчити йому без приналежності до його племені. Якщо він запропонує, я сміливо можу відмовитися.

— Тепер розумієш, чому я хвилююсь? — закінчив довірливу промову Пилип і добив багатозначним поглядом.

— Якщо навіть тобі вдалося мене обдурити, то Ерік і поготів зможе, чи не так?

— Я зовсім не те мав на увазі, — зніяковів він. Тут же сплеснув руками й підскочив: — Ти ж їсти просила. От я телепень! Зараз приготую.

Поки Пилип метушився, я розгублено смикала пов’язку на руці та думала про Еріка. Чи намагався він схилити мене до вступу в скаді для того, щоби потім прибрати до рук кен сольвейга? Адже він уже все зрозумів і продовжував грати зі мною. Мені здавалося, він просто до мене залицяється, але раптом… Що як він вирішив поєднати приємне з корисним? Заманити мене в скаді, пройти випробування, вбити мене й піти у свій кан ще сильнішим?

Я б не здивувалася.

Втім, ніхто не змушує мене присягати Еріку. Але з’ясувати все про його наміри перед тим, як допомагати, неодмінно треба. Дозволяти собою маніпулювати не можна. Хоча буде складно щось вимагати — від нього залежить моє життя. У прямому сенсі. Моя проблема з Гердою не вирішена. А чаклун її адепт, що автоматично робить його й моїм ворогом. А Еріка — союзником.

Гліб говорив, решта троє слабкі. Усунемо чаклуна, і драугр залишиться без головної зброї.

Пилип поставив переді мною тарілку з омлетом. До неї приєдналася чашка свіжозвареної кави. Шлунок натхненно забурчав, вимагаючи все це негайно з’їсти та випити.

Колишній жрець атлі дивився ласкаво. Що ж, не дарма я прийшла.

— То ти допоможеш? — спитала, коли Пилип знову сів поруч.

— Допоможу, якщо скажеш, що робиш це для себе, а не для Еріка.

— Я роблю це для себе, — впевнено відповіла я. І навіть не збрехала. Чаклун небезпечний насамперед для мене.

Пилип кивнув.

— Тоді допоможу.