Розділ 8. Несподіване видіння

Я знову в темній каламутній воді. Борсаюся, намагаюся виплисти. Марно. Від драугра не втечеш.

— Як ти… — видихнула я і замовкла. Навіть не помітила, що можу знову говорити.

— Як повернулася? — Вона подивилася на свій манікюр. — Я ж попереджала. І тебе, і Влада. Він міг стати сильнішим, здобути знання. — Вона награно зітхнула. — Але, якщо тобі цікаво, він убив не всіх моїх адептів.

— Влад не міг так помилитися! — вирвалося в мене.

— Він усе продумав, — кивнула Герда. — І все врахував. Крім того часу, що я провела нібито у Венгені. Занадто був зайнятий проблемами з мисливцями.

— Ти не була у Швейцарії, — з досадою констатувала я.

— Не була. — Вона зробила крок, і я здригнулася. Від близькості тієї, що стала моїм найбільшим страхом, найбільшим розчаруванням, я знову перетворилася із сильного, досвідченого сольвейга на безпорадне дівчисько, що лежить на березі Дунаю. — Кому, як не тобі, знати, що чоловіки зраджують?

Вона гірко посміхнулася, і тут я помітила, що ліва частина колись гарного обличчя вкрилася сірими плямами — рвані, вони налазили на чоло й повіки. Вона хворіє, подумала я. Пошкоджена жила дається взнаки.

— Після несподіваної пропозиції Тана на весіллі я зрозуміла, що сольвейги дивним чином впливають на мізки, — продовжувала Герда. — Як я могла повністю покластися на Влада, якщо ти спала з ним? Він, на жаль, був найсильнішим моїм адептом. Втім, ключове слово тут «був».

— Ти знайшла ще одного…

— Знайшла. Несподівано для себе.

— Навіщо ти це розповідаєш? — втомлено запитала я. — Як штамповий лиходій у фільмі жахів. Я тут, щоби померти?

Герда підійшла майже впритул і зазирнула в обличчя. Колись карі, блискучі очі з довгими віями потьмяніли, згасли.

Їй погано. Реально погано. А я — ліки.

— Ти ж хочеш жити, чи не так? — запитала вона хрипко.

— Тобі яке діло?

— Я дам шанс.

Тиша, що наступила після цих слів, була така глибока, що шурхіт одягу, коли Герда відійшла від мене і присіла на диван, різала слух. Навіть серце, здавалося, завмерло, боячись битися.

— Шанс?

— Адже в тебе є друзі. Сильні. Подібні до тебе.

Я відсахнулася і, мабуть, виглядала переляканою.

— А що такого? — здивувалася Герда. — Хіба ви не мусите рятувати один одного? Чула, що вождь сольвейгів дуже сильний.

— Він тобі не по зубах!

— Тоді чого лякаєшся? Влаштуй нам зустріч.

— Ні, — твердо відповіла я.

— А ти не боїшся, що постраждає інше близьке тобі плем’я? Наприклад, атлі?

— Можеш шантажувати мене, скільки влізе. Можеш убити. Але я не зраджу сольвейгів.

— Тоді ти зрадиш атлі, — зловтішно сказала вона. — Почнемо, мабуть, із Гліба…

— Послухай, тобі потрібен будь-який сольвейг. Так ось він. — Я розвела руки убік. — Я навіть чинити опір не буду. Не чіпай Гліба. Він же ніколи тобі зла не робив, навіть навпаки.

— Ти себе бачила? — жалісно зітхнула вона. — Знову на межі виснаження. Та поки ти відновишся, я зачахну!

Я дивилася на неї і не впізнавала. Не знаходила більше тих рис, що мені так подобалися. Цинічна, холодна, жорстока жінка. Як я могла її любити? Вмирати за неї? Адже вона зовсім чужа. Не моя дочка.

Дивно, але мені полегшало. Мабуть, мені треба було побачити її, щоби відпустити.

Тільки ось зустріч із Гердою не обіцяла нічого доброго. Потрібно щось зробити. Спробувати подумки зв’язатися Бартом, спитати поради.

— Мені треба подумати.

— У тебе є дві години.

— Дві години — це замало, — заперечила я.

— Подивися на мене — у мене не так багато часу, Поліно. І будь хорошою дівчинкою. — Вона підійшла ближче і простягла руку. — Віддай телефон. Адже ми не хочемо, щоб ти когось підставила. Влада, наприклад.

Усім своїм виглядом Герда показувала свою перевагу, але чомусь здалося, що вона намагається вколоти мене. Адже на березі похмурої, темної річки Влад нею знехтував. Провів, як дівчисько.

— Я відведу тебе до спальні — там відпочинеш і подумаєш. А потім хочу, щоб ти привела мене до вождя сольвейгів.

Я зі злістю вручила їй мобільний — останню надію на визволення.

Спальня розташовувалася майже відразу за дверима, коридором праворуч. Загалом квартира виявилася звичайною хрущовкою з паршивеньким ремонтом і майже без меблів. Якщо не враховувати диван у залі, спальня могла похвалитися односпальним ліжком і високою шафою.

Цікаво, чому Герда не мешкає в будинку Тана? Совість заїла?

Вона вийшла й зачинила двері. Не на ключ, що характерно — мабуть, не боялася, що втечу. Я підійшла до вікна і відсунула фіранку. Як виявилося, квартира розташовувалася на першому поверсі — нічим не примітний двір із чотирьох хрущовок, що стояли квадратом, освітлювався тьмяними ліхтарями, а вікна закривали масивна решітка. Тут не втечеш, навіть якщо захочеш. Швидше за все, й охорона в драугра є — принаймні ті троє, що мене викрали. Цікаво, хто з них — найсильніший адепт? Хоча яка різниця? Це не головне. Головне — вибратися і попередити Гліба, а на все це в мене дві години.