Розділ 6. Отрута

Наступного дня я прокинулася пізно. Після видіння залишився неприємний осад із тривоги та страху, і я губилася, говорити про нього Владу чи ні. Як атлі я маю сказати, але технічно через два дні я буду вже не атлі. До того ж схоже, що видіння стосувалося виключно мене, загрози для інших членів племені я не відчувала.

Та й відколи в мені розвинулася слухняність? Обійдеться. А то ще полізе розвʼязувати мої проблеми, а в нього це останнім часом виходить не дуже.

Гліба в кімнаті не було, і я приблизно уявляла, де він може бути. Від цього шкірою пробіг неприємний холодок, а серце забилося лунко і тривожно. Сподіваюся, він не наробить дурниць. Дасть цій Нікі грошей і посадить на автобус. Інакше… Ні, я навіть думати боялася, що станеться в цьому випадку.

Втім, на дзвінок Гліб відповів бадьоро й запевнив, що з ним усе гаразд. Що квартира звільниться дуже скоро, і мені не доведеться переживати. І взагалі в майбутньому мені мало доведеться перейматися безпекою. А потім додав, що Ніка перепрошує за те, що в мене все так склалося, і пророкує мені щастя.

Якісь у ясновидиці неправильні видіння. Чи в них не видіння? Цікаво, як вони пророкують? Потрібно було розпитати Єгора.

При згадці про хлопчика стало сумно. Шкода, що йому не можна допомогти, вилікувати. Навіть людські хвороби можуть вилікувати цілителі хижаків. Та і хворіємо ми набагато рідше, ніж люди та, як виявилося, ясновидці. Може, і справедливо, що існують такі, як Гектор та Ніка? Тільки ось хижакам треба харчуватися. Де ще знайти кен, щоби вижити?

Ми з Глібом домовилися, що я приїду пообіді. Мені й самій цікаво було познайомитися з дівчиною, яка так його вразила, що він готовий ризикнути життям.

Вранці шлунок безбожно бурчав, нагадуючи, що вчора в нього нічого так і не потрапило. Так, нічка ще та. І гості в атлі дивні. Може, і краще, що я йду — ще одного охочого мати провидицю вождя я просто не витримаю.

Поживу сама, спробую, адже Ден якось це робить. До того ж я завжди зможу повернутися до Барта, якщо захочу. Прорвемося!

На кухні було багатолюдно. Лара про щось зосереджено шепотілася з Кирилом, а коли я увійшла, замовкла й почала колупати їжу в тарілці. Кирило сумно посміхнувся мені й запропонував каву. Ось за ким я точно сумуватиму в атлі. За ним та за Глібом. І точно не за Рітою — періодично зітхаючи, сестра присіла поруч і гладила мене по спині. Нічого не казала. Сказати, мабуть, не було чого. Усе ж таки моє рішення піти було безпосередньо пов’язане із життям її коханого братика.

Катя пропалювала мене ненависним поглядом, а Ліна навпаки дивилася винувато, ніби була причиною моїх проблем.

Вона не була. Тепер їй доведеться випробувати все на собі — пророчі сни, видіння, головний біль. Цікаво, а в мене минеться? Адже в непосвячених дар не виявляється. Добре було б. У мене залишився лише дар сольвейга — він набагато корисніший у критичних ситуаціях.

Загалом сніданок пройшов нервово. Я з’їла омлет із ковбасою, який дбайливо приготував Кирило. Кухар із нього був так собі, у брата явно виходило краще. Але з братом йому тепер спілкуватися не можна — така іронія. Зате мені можна буде — після вигнання. Спокуса висловити в обличчя все, що думаю про Пилипа, була сильною, але я розуміла, що це нічого не дасть. Він довго йшов до цього, використовував усе, що мав під рукою. Що дасть моя гаряча промова? Совість у нього точно не прокинеться.

Зібралася я швидко — прийняла душ і переодяглася. Благо, майже всі мої речі залишилися тут — повертатися за ними після подій у Будапешті я не стала.

Я хотіла вислизнути з дому непомітно, але не вийшло — біля самих дверей наткнулася на Влада й Дашу.

Дівчина справді була вродливою — учора не вдалося її добре розглянути, не до того було. Помітна схожість з Еріком відразу випарувалася — попри загальні зовнішні риси, Даша була жіночною, з м’якими плавними рухами, теплою усмішкою та сяйнистим поглядом. Одягалася так, як я ніколи не вміла — яскраво та елегантно. Загалом була з тих жінок, з якими Влад крутив романи.

Цікаво, що він у мені знайшов? Кен сольвейга? Сумнівна насолода.

Добре, що в нас нічого не вийшло — ми занадто різні. Жертвувати улюбленими джинсами та кедами я точно не готова.

— Привіт, — тепло всміхнулася вона і простягла руку. — Ми вчора не встигли познайомитись. Я — Даша.

Так, учора нам було не до того, подумалося мені, і я потиснула теплу долоню захисниці. Навіть дивно, що вона до мене прихильна. Напевно, антипатія проявиться за ближчого спілкування — у мене з усіма захисницями так. Хіба що Лара зненавиділа мене майже з першого дня. Але в неї була вагома причина — прокляття.

— Поліна, — представилася я.

— Знаю, — приязно відповіла вона й нахабно потягла мене на диван. Ні, мабуть, я погарячкувала — схожість із братом простежується. Я взагалі йти збиралася! До Гліба. А не спілкуватися тут з усякими…

Я невдоволено зиркнула на Влада, але він лише знизав плечима. Виглядав сьогодні краще, мені навіть прикро стало. Потрібно було дати Марку помучити його якомога довше. Адже нічого не усвідомив! Хоча це не лікується.

— Мисливці — беззаконники! — зло заявила Даша, співчутливо стискаючи мою долоню. Вчепилася в неї, як у трофей, і відпускати не поспішала. — Але їм недовго залишилося правити.