Розділ п'ятий. Урсула

Зранку я прокинулась в теплих обіймах Ріхарда. Я чомусь боялась, що він може піти, прокинувшись раніше за мене, але ні. Темний маг лежав з відкритими очима, рука його покоїлась у мене на талії, я ж притискалась до його плеча та насолоджувалась жаром чоловічого тіла. Ріхард навіть дихати намагався тихіше, аби не розбудити мене раніше.

– Доброго ранку, – прошепотів він.

– Доброго, – я спробувала привстати на лікті, але дуже швидко впала назад в Ріхардові обійми. – Давн  ти не спиш?

– Та вже півгодини милуюсь тобою, – він обережно погладив мене по щоці, а тоді знову обійняв, так, аби я не вислизнула з кільця його рук, повернувся на бік і швидко, ледь відчутно поцілував мене в губи. – Не думав, що прокидатись одруженим настільки приємно.

– Можливо, з тобою не погодиться жоден чоловік в нашому селі.

– Та хто б сумнівався. Вони ті ще дурні!

Я всміхнулась. Наші місцеві чоловіки частенько жартували про те, що свобода мужика закінчується в момент його одруження. На голову йому одразу сиплеться купа докорів, і йому вільно, без звіту, і кроку ступити не дадуть.

Як на мене, надто вони вже сумно описували свою чоловічу долю, бо жінкам не щастило куди більше. Це ми прощались з дівочою свободою, до того ж, теж дуже сумнівною. В шлюбі обов’язків ставало ще більше, а права вибору ще менше!

– Знаєш, – прошепотіла я, – а  насправді я ж дуже боялась стати заміжньою. Думала, що в ту мить закінчиться моє вільне життя…

– Чому так?

– Бо якийсь чоловік стане керувати мною, отримає право на мій трактир, забере всі гроші.

– Не бійся цього, – м’яко відповів Ріхард. – Я достатньо надивився на те, як мій батько ставився до матері…

В його голосі задзвенів сум, туга про минуле, яке він не міг змінити.

– Але ж казали, що твій батько кохав свою дружину, – я промовила це зовсім тихо, боячись злякати відвертість.

Ріхард не стримав важке зітхання.

– Кохав, – підтвердив він, – але він ніби крила при цьому рубав їй, розумієш? Мама… Я пам’ятаю, як вона нас лишила. Померла – ніби отримала свободу, хай і посмертно, – голос його зазвучав тихо та сумно. – А батько вирішив, що тепер обмежуватиме мене та Карла. Знаю, що говорю я не надто позитивно, як для першого шлюбного ранку, але я хочу пообіцяти тобі, Урсуло, що не стану каменем на твоїй шиї, що вперто тягнутиме тебе на дно. І прав в цій сім’ї ти маєш так само багато, як і я.

– Дякую, – я не знала, що ще сказати.

Ми з Ріхардом раніше були дуже мало знайомі, але зараз я відчувала себе так, ніби знала його ціле життя. Тільки близькість ця виявилась інакшою. Ніби дві душі дуже довго шукали один одного, а тепер нарешті знайшли. Подорожні, що блукали пустелею багато років, але таки дістались мети…

Можливо, Ріхард зарад відчував те ж саме. Я не сумнівалась, що йому ще є що сказати, чим доповнити свою заяву, але нам нахабно завадили.

Біля дверей щось застрекотіло. Крізь вузьку щілину в кімнату проник темний дим, і я злякалась, сіла на ліжку, прикриваючись руками. Ріхард також насторожився.

– Здається, до нас незвані гості, – зазначив він.

За мить гості дали про себе знати. Зовні прозвучав протяжний крик, що переходив в тонкий вереск, я перелякалась, а Ріхард осудливо похитав головою.

– Не можна, – пробурчав він, – без попередження вламуватись в спальню до Темного мага! Невже життя нічому не вчить?

Він вибрався з ліжка, швидко натягнув штани, накинув на голі плечі мантію і відчинив двері. З-за спини Ріхарда коридор було не надто добре видно, але ображеного дядька, що валявся на підлозі, я все-таки розгледіла.

– Іроди! – заявив він. – Безсовісні!

– Стукатись треба, – меланхолійно озвався Ріхард. – Ну, шановний родичу, чого прибули?

– Будити вас прийшов! Заради вашого ж блага! Вставайте, лежебоки, – буркнув дядько Клаус, не турбуючись про те, що у на взагалі-то перший шлюбний ранок. – Вставай, Урсуло, на тебе робота чекає… А до тебе, величний Темний маже, взагалі прибула гостя!

– Яка ще гостя? – Ріхард явно був не в захваті від перспективи спілкуватись з кимось.

– Яка-яка, – Клаус хитнув головою, не стримуючи невдоволення. – Світла Вісниця Ірія власною персоною!

Ріхард смикнувся так, наче його вдарили батогом. Я сама мимоволі напружилась, згадуючи, що ж мені про Ірію розповідав чоловік.

Кілька годин все було добре, і що ж, у нас перші випробування на міцність? Бо Ріхард, що досі виглядав щасливим, стрімко спохмурнів, і будь-які сліди гарного настрою буквально стерлись з його обличчя. Він повернувся до мене, і я відчула на собі важкий погляд Темного мага. Тепер мене вже не дивувало, к він може когось лякати, бо цей чоловік, поза всяким сумнівом, навіював страх…

Ріхард міцно стискував губи, очі його майже почорніли, а пальці стискались в кулак. Повітря згустилось, набуваючи форми посоху.

– Якщо вже Світла Вісниця прибула в це місце по мою душу, – зрештою промовив він, – то явно трапилось щось серйозне.

– Та я що тут, жарти жартую? – обурився зрештою дядько, піднявшись-таки на ноги і струсивши з себе рештки туману.