Розділ другий. Ріхард

Мертвий… Мертвий!

Пальці роздратовано стиснулись довкола посоху. Я пройшов крізь Темряву – і, на думку мого брата, мав би згинути в Чорному Гаю? О, за ті три роки, що ми не бачились – ну, я його не бачив, а він успішно вважав мене мертвим, – я встиг забути про те, наскільки мій любий родич буває дурним.

Але хто б міг подумати, що повернення до рідного села може принести стільки емоцій!

Я здивувався, коли до мене прийшов один з учнів, той, що отримав завдання наглядати за Карлом – бо ж буде шкода, якщо брат знов наробить дурниць, а я не дізнаюсь про це… І не зможу ані посміятись, ані допомогти йому.

Ще більше мене вразила новина: Карл одружується. Карл Кольбе, чоловік, що майже на кожному кроці повторював, що серйозні стосунки геть не для нього. О, чи він навіть про це своїх коханок не попереджав?

І його ж він бере за дружину? Урсулу, спадкоємицю місцевого трактиру! Я аж зітхнув з сумом, бо не розумів, за які заслуги Карлу дісталась остання достойна дівчина в цьому місці, проклятому богами? Невже вона закохалась в його розповіді про героїзм? О так, Карл завжди чудово махав мечем, доки його братик, нікчемний Темний маг, плутався під ногами і плів свої закляття. Зчепив зуби, намагався взаємодіяти зі Світлими, не слухати те, що летіло в спину, бо війна не питає, якого кольору в тебе мантія, біла чи чорна…

Ми виграли в тій війні, але перемога принесла мені радше розчарування, аніж радість. Брат нічого так і не зрозумів, навіть причин, чому я взагалі пішов у бій. Подумав, може, тому, що я, чаклун, маг, який підкоряється Темряві, вирішив стати героєм, шукав слави? А знайшов, на думку мого братика, лише смерть.

Так буває. Очікування не виправдовуються. Замість солодкого присмаку перемоги я відчув лише її гіркоту, а замість кислих заздрощів на чужому весіллі отримав пряну можливість помститись.

Це має бути… Весело.

Будуючи портал до рідного села, я сумнівався стосовно власної мети. Мені не було шкода брата, бо стара образа палила серце навіть зараз, попри роки, що минули, але не хотілось ображати Урсулу. Але так, логічне бажання Темного мага – не псувати життя дівчині, яку востаннє бачив чотири роки тому, коли йшов на війну. І в дитинстві бігав калюжами десь поруч з її будинком. Та я навіть не міг похвалитись історією, де б вона виносила мені з трактиру черству булку, доки я, голодний, ховався під лавкою від розлюченого і ду-у-уже тверезого батька.

Жодних причин для того, аби прив’язатись до неї. Але думка про те, що я міг забрати у Карла його наречену, притому ту наречену не зламавши, чомусь порадувала мене.

Давно я не бував, напевне, в Чорному Гаї, бо скоро почну безхатьків годувати та тваринок підбирати…

Хоча, я ж вже! Три нових учні, два з яких треба гнати, причому не посохом, а мітлою брудною, попереднє зілля зжер сусідський кіт, що вліз через вікно… Живу, як має кожен Темний маг! Орден Темних мав би вигнати мене геть та спалити мою мантію просто на мені, та от біда, нас лишилось надто мало після війни, і вибір у них був тільки дати мені посаду або зовсім розлетітись на шматки.

Хто б знав, наскільки це нудно, я б втік від них, не шукаючи дороги!

– Ріхарде, – подала голос Урсула, застигнувши біля дверей, – ти впевнений, що воно тобі треба?

– Одружитись з тобою?

– Так, – кивнула вона. – Ти Темний маг.

– Ну, целібату в мене все ще нема.

– Ми майже не знайомі, – зазначила Урсула. – Це гра всліпу.

– Для тебе також. Але ж ти не задаєш собі питання, чи хочеш за мене заміж.

Вона всміхнулась.

– Ти точно краще Карла. Ти мені не зраджував.

– Бо ми вирішили одружитись кілька хвилин тому, – розсміявся я. – Чи ти думаєш, що на таке нещастя, як я, ніхто навіть не подивиться, тому в тебе точно буде вірний чоловік?

Урсула, що вже злетіла вгору сходами, спустилась до мене і зазирнула в очі. Я відзначив, що вона гарна, дуже гарна. Ці палючі чорні очі, темні кучері, смаглява шкіра… Цікаво, з якою подобою жінки Карл пішов до ліжка і як йому взагалі стало розуму зраджувати за кілька днів до весілля?

Розуму! Здається, я взагалі забув, з ким маю справу.

– Ну, – вона посміхнулась, – ми поки що говорили тільки про договірний шлюб. Але ти маг, а отже, не притягнеш до будинку жодної болячки. А стосовно Карла і його чистоплотності я не впевнена.

– І тільки тому, що я незаразний, ти проміняєш героя і красеня на сивого виродка?

Урсула скептично глянула на мене, тоді простягнула руку, торкаючись довгих світлих прядок і відзначила:

– Це не сивина, а обличчя у вас з Карлом дуже схоже. А він, може, і виродок, але не за зовнішніми показниками. Ні, маже, не прибідняйся! Чудовий ти наречений. Знаєш, що ще просто чудово?

– М?

– Ти розумний, Ріхарде. І саме це змушує мене задаватись питанням, нащо тобі взагалі брати мене за дружину. Ти можеш знайти собі яку завгодно столичну красуню. Та хоч саму Світлу Віснийю!

Я смикнув плечем. Світла Вісниця Ірія, о так. Перша красуня всієї магічної спільноти, власниця могутнього дару… Хотів би я знати про неї лише з чужих оповідок.