Глава 19

  Краще б я не погоджувалася на ту авантюру зі сном. Краще б промовчала, чесне слово. Виявилося, що Рейнар справді може приходити в чужі сни. Та щей не просто приходити, а впливати на хід сну, змінюючи його до невпізнанності.

    Мені снилося, що я гуляю по центру столиці і маю виконати якесь чергове завдання в якості хаврора. Так буває, коли ти живеш своєю роботою, вона починає тобі снитися. І тут, посеред вулиці, з'являється Рейнар і мило мені посміхається.

– Я ж казав, що вмію приходити у сни, – промовляє він і оглядається навколо. –  Де це ми? В столиці?

– На центральній площі, – все ще шоковано відповіла я. 

– Ааа, зрозуміло. Просто мені сам твій сон не дуже чітко видно. Ясно я бачу тільки тебе, – останню фразу він прямо промурликав і близько підійшов до мене.

– Що… що ти робиш? – запитала я, спостерігаючи за його рукою, що перемістилася на мою талію і тепер тягнула мене до свого власника.

– Хочу принаймні уві сні насолодитися тим, що забороняю собі в реальності, – ніжно промовив він і таки почав насолоджуватися, пристрасно цілуючи мене прямо посеред площі, а я насолоджувалася разом з ним, ні в чому себе не стримуючи. Це було чергове шаленство, яке так підло перервав… комар. Звичайнісінький комар, що певно вирішив гризанути мене як слід, щоб побільше крові насмоктатися. Та так він гризанув, що я зойкнувши прокинулася. 

    І краще б я відразу забула той сон, як інколи так буває. Так ні, я не те що пам'ятала, я ніби на яву то все проживала. Дідько! Знов ніч насмарку. Бо от як тепер заснути, коли все тіло ниє від невдоволення.

     Далі я пів ночі висліжувала того підлого комара, а потім з особливою жорстокістю його вбивала та все одно всю подальшу ніч мені не наснилося жодного сну. Чи я поверхнево спала, чи може Рейнар вирішив мене більше не турбувати, але снів не було. І звісно вранці на сніданку я була максимально роздратована.

     Сьогодні до нас з Елоїзою приєднався сам король. Тому снідали ми таким собі цікавим трикутничком. Король, майбутня королева і я, не задоволена хаврорша. А ще ж за візорів забула, що жужіли над вухом, як той комар. От не витримаю і прикінчу на нервах цей дорогоцінний артефакт. Буду потім усе життя розраховуватися за нього.

– Вігесси, як ваш настрій? Готові до продовження відбору? – вічливо запитав Рейнар.

– Звісно, ваша величнісь, – відповіла за нас обох Елоїза, ніжно посміхаючись королю. А він звісно посміхнувся їй. От хай би в її сни і ходив.

– Вігесса Адалін, ви виглядаєте втомленою. Погано спалося вночі? – між іншим запитав король.

– Так, заважав один гад, – спокійно зазначила я, кладучи до рота шматочок бекону. В Рейнара тим часом полізли очі на лоба.

– Комар, – пояснила я. 

– Ну тоді зрозуміло, певно не давав вам дивитись прекрасні сни.

– Які в нас сьогодні плани, ваша величність? – перевела я тему зі слизької доріжки.

– Ми сьогодні з вами відправляємось на ярмарку квітів. Дійство буде відбуватись на центральній площі столиці, – і кинув на мене хитрий погляд. Та пам'ятаю чим ми там у сні займалися, пам'ятаю.

– Дуже хороша новина. Якраз можна поспілкуватись з підданими, – подала голос Елоїза.

– Прямого контакту, заради вашої ж безпеки, не буде, але так. Ми будемо в безпосередній близькості від них. Тож о дванадцятій я чекаю вас у холі замку, – повідомив нам Рейнар та покинув нас зсилаючись на невідкладні справи. 

    Я теж не затрималась довго за столом. Сьогодні компанія бездоганної Елоїзи мене особливо дратувала.

    Цього разу ми не переносились порталом, а вирушили в каретах. Кожен у своїй і звісно з охороною. Дивно було їхати з двома мовчазними охоронцями у величезній кареті. Ми б у ній всі разом помістилися, але це певно для підтримки церемонії потрібно. Для більшої помпезності. Щоб всі бачили вже здалеку цілу делегацію з Білого замку. Не бути мені королевою. Не розумію я цих церемоніальних штук та і ніколи не зрозумію напевно. 

   Вже на під'їзді до площі в карету став проникати просто шалений аромат квітів і я, попри заборону охоронців, таки висунула голову назовні і мало не зомліла від тої краси, що відкрилася мені за межами карети. Це було щось неймовірне. Центральна площа перетворилася на інший світ. Світ, де все було зроблене з квітів.

 Для королівської делегації була облаштована спеціальна охороняєма зона, що знаходилася на відносному возвишенні над площею. Вона теж була оформлена цікавими квітковими композиціями.  Навіть місця для сидіння були у вигляді квітів. Я, як мала дитина, роздивлялася чарівну, ніби справжню,  розпущену троянду, на якій мені треба буде сидіти та споглядати ярмарку. На дотик це було щось м'яке, але зрозуміти з чого воно зроблене те сидіння я так і не змогла. Часу на це багато не було, бо ж на нас дивилося безліч людей, тому треба було благородно зайняти своє місце. Елоїза он ніби кожного дня таке бачила відразу вмостилася на свою айстру і навіть не пощупала її. Король же здебільшого на мене поглядав. Судячи з усього, його забавляла моя реакція. Ну не можу я вести себе як королева, не виходить. Коли бачиш таку красу навколо, очі самі по собі розширюються від здивування. Його місце до речі було у вигляді гладіолуса. Ну просто таки справжній велетенський гладіолус. От як не дивуватися такому? 

    З висоти можна було помітити, що площа умовно  розділена на певні секції. І кожна з цих секцій відображала якусь свою неповторну тематику. Наприклад, одна з них була присвячена польовим квітам  і так гармонійно вони були зкомбіновані, так невимушено розміщені, що прямо захотілося зняти взуття і прогулятися по м'якій травичці, що росла тепер  на кам'яній площі. Ніби хтось взяв і вирізав шматок лісової галявини та переніс прямісінько до столиці. Сто відсотків робота земляних магів. Там же, над тією галавиною і що дивно, тільки над нею, літали всілякі метелики та різноманітні комахи. Я здається навіть бджолу через збільшувач роздивилася та мимоволі покосилась на Елоїзу, згадуючи як колись виманювала з неї Саврога. Бджілка тоді мені дуже допомогла в цьому.