Глава 17

    В оглядовій залі на нас вже чекали. Там був Поль і жіночка з гострим носом та записником, точно журналістка. В них усіх якась навіть зовнішність спільна, що в чоловіків, що в жінок. Дивишся на людину і відразу розумієш яка в нього професія.

  Тут же було розміщено два кресла з високою спинкою, такі собі міні трони. А також, серед безлічі картин та портретів, була встановлена велетенська візорна пластина. Певно, щоб ми ніяких подробиць  того “цікавезного” дійства не пропустили. 

    Як мені здалося та воно впринцпі так і було, засідання носило чисто формальний характер. Де урочисто і довго зачитувалися усі норми законів Віллорії, які порушили члени роду Морте й їхні співучасники, потім слово надавалося кожному з,  тепер уже не двацятки, а вісімнадцятки? Вони теж наголошували на нормах закону та потрібній у такому разі відповідальності. Всі одноголосно вибрали смертну кару шляхом накладення смертельного закляття для зупинки серця. 

    Періодично показували членів роду Морте і найважче мені було дивитись на згорблену, бліду Лану. Так, я розумію, що вона сама загубила себе, але дивитись, як згасає молоде життя, від того розуміння не стає легше.

   Останнім слово сказав король. Він і мав поставити фінальну крапку у засіданні та по суті підтвердити вирок. Рейнар не перераховував по новій всі гріхи роду Морте, він сказав зовсім інші слова:

– Я став королем цього королівства не для того, щоб вбивати, а для того, щоб розвивати його і виводити на новий, більш розвинений рівень. Я залишив в правлінні корінні, могутні роди, з якими ми заключили договір про співпрацю. Я мав змогу ще тоді вбити усіх і поставити всюди своїх людей, але не зробив цього, бо ще раз кажу, не прийшов сюди, щоб вбивати. Я став королем за древнім законом сильнішого. Але навмисно зберіг всю структуру влади. Я не смути бажаю, а розвитку нашому королівству. Останні роки ви мало бачили мене в дії. Тепер усе зміниться, бо я вирішив більше не сидіти у тіні. Тепер кожен підданий відчує на собі зміни і це будуть мої королівські рішення, які назрівали вже довгий час і не давали спокою деяким з двадцятки правління. Тепер все буде інакше. Я давав змогу правлінню співпрацювати чесно. І це, нажаль, привело до спроб замаху на мене. Після такого, ретельна перевірка чекає на кожного члена правління і сьогодні я маю винести смертний вирок могутньому роду Морте. Співпрацювати не вийшло. Кожен, бажаючий мене вбити, має зрозуміти – його чекає така ж доля, як і рід Морте. Я даю згоду на винесення смертельного вироку! 

    Мурахи побігли в мене по шкірі від його слів. Це була промова мудрого короля, який чітко показав усім рамки дозволеної поведінки і наслідки не вірних рішень. Це була не перша його промова за цей час, але вона поставила крапку в складній ситуації і дала можливість іншим обирати свою подальшу долю. 

     Далі увесь рід Морте вивели на середину зали засідань в Горлумі і маг у чорній масці, прочитавши закляття, по черзі доторкнувся до кожного з Роду. Ті, до кого він доторкався, падали замертво. Я не витримала і відвела таки погляд, коли він підходив до Лани, тому і побачила вираз обличчя Елоїзи, що по королівськи сиділа поруч зі мною і задоволено спостерігала за стратою. Ні, вона звісно не посміхалася. Але це виглядало, ніби вона своє побачення з Рейнаром передивляється чи щось ще таке приємне. Повне блаженство на обличчі. В момент, як я почула характерний звук падаючого чергового тіла, тіла Лани, вона навіть не кліпнула. Що це взагалі за безсердечність така? Беру свої слова назад. З неї точно погана вийде королева. Якась надмірна вже в неї жорсткість. Ніби для неї людське життя, що пилюка під ногами.

  Після завершення страти трансляція повністю переключилася на нас з Елоїзою. До цього нас та наші реакції демонстрували в невеличких віконцях загальної трансляції.

– Шановні вігесси, скоро одна з вас стане королевою Віллорії, тому вашим майбутнім підданим цікава ваша реакція і думка щодо останніх подій та сьогоднішнього вироку і страти, – швиденько підскочила до нас жіночка з довгим носом, – вігесса Адалін, ми вас уважно слухаємо.

– Кожен у королівстві Віллорія повинен нести справедливе покарання. Кожен, від звичайного робітника, до могутнього роду,  має бути рівним перед законом. Тому я вважаю вирок справедливим і єдино можливим. Рід Морте вирішив свою долю сам. Ніхто в королівстві не може просто так переступати закон і вбивати людей, – тихо промовила я. Слова вірні і я дійсно так і думаю, але чомусь вони важко мені далися.  

– Так само, як колись поніс покарання і ваш рід, вігесса? – запитала мене ця огидна журналюга, яка точно останній день працює нею. Тут я вже зроблю усе, що від мене потрібно.

– Мій рід був незаконно засудженний і жорстоко вбитий, без всякого суда і слідства, лише по волі тодішнього короля Фрідріха і якщо ви може забули, то його було виправдано і знято усі обвинувачення, посмертно. Якщо ви хочете порівняти дві ці ситуації, то кладіть на одну сторону вагів усі ті підтвердженні і неупередженні докази та саме розслідування, що проходило, до речі публічно, по роду Морте, а на іншу, безпідставну волю короля Фрідріха, – трохи емоційно відповіла я. Не втрималася. Не змогла сказати все холодним тоном. 

– Ну що ж. Дякую за вашу думку. Тепер послухаємо вігессу Елоїзу. Ваш батько є головуючим у Горлумі. Як ви можете прокоментувати всю цю ситуацію  навколо двох таких могутніх родів. Верр і Морте?

– Зрадники корони повинні бути знищені. Мій батько справедливо виніс вирок, спираючись на рішення короля та членів правління. Король Рейнар став правителем за правом сильнішого і всі мають рахуватися з ним і його рішеннями. Я повністю підтримую рішення короля і мого батька та усіх членів правління. Більшість, як ми бачимо, бажають співпраці та розвитку королівства, тому маю надію, що це було останнє засідання по такій справі і тепер наше королівство буде розвиватися і ставати могутнішим. Мій рід завжди прагнув тільки цього.