Глава 16

 Наступні дні я вже не намагалася налагодити відносини з Елоїзою. Це була дурна затія, тому ми просто продовжили уникати одна одну. Якщо я бачила, що вона йде до парку, то просто старалася туди не ходити. Певно так само вчиняла і вона, бо ми, окрім сніданку, ніде більше не пересікались. 

    Я звісно багато часу проводила біля Яшки. Жрець повернувся і продовжив свої ментальні сеанси. Казав, що вже знаходиться на шляху до нього. Що це значило я не розуміла звісно, але раділа хоч якомусь, нехай і невидимому нам, прогресу. 

     А ще, до мене кожного вечора приходив Рейнар. Спочатку він ще шукав привід щоб пояснити свої візити. Розповідав про розслідування, ми з ним будували якісь спільні здогадки, а потім переходили просто на звичайні людські розмови. Згодом він перестав прикриватись важливими приводами і просто приходив до мене. А я, що дурна, з нетерпінням чекала того вечора, щоб знову і знову бачити його щиру посмішку на мої розповіді про хаврорське життя. Сміятись разом зним і слухати його історії про Торос і його життя там. 

     Думки про те, що таке наше зближення це погано, я просто відкинула, поклала в дальню шухляду своєї свідомості. Вирішила подумати про це потім. Все одно боляче буде. Так навіщо тоді страждати два рази? Я не могла. Просто не мала сили заборонити собі насолоджуватися нашими спільними вечорами. Дійшло до того, що декілька разів я засипала в його обіймах. Він не переходив границь дозволеного і навіть ні разу не поцілував мене ( якщо не рахувати невагомі поцілунки кудись у волосся) але обійми для нас стали чимось звичним. Чимось, без чого не закінчувалися наші вечори. Це все сталося наскільки природньо, що зараз навіть не скажу, в який момент ми перейшли на цей рівень. 

    Здається, одного вечора він прийшов дуже розбитий морально і втомлений та просто приліг мені на коліна, а я не відштовхнула і навпаки, стала ніжно перебирати його волосся та розповідати якісь дурниці, щоб  відволікти його від своїх важких думок. Так воно мабуть все і почалося.

  Ні я ні він не зачипали тему скорого майбутнього, ми просто насолоджувалися компанією одне одного. Можливо це і була помилка, але це була найкраща помилка в моєму житті.

 – Моно, як мені бути? Я не маю в кого спитати поради. Ти завжди був мені як рідний. А тепер я загнала себе у пастку, з якої не бачу виходу, – зізналася я якось наставнику в своєму становищі, бо просто не мала іншого вибору. Розуміла, що треба закінчувати з цими непотрібними почуттями, а сама з кожним днем провалювалась у них, як у сипучі піски.

– Я не найкращий радник у цьому питанні Ді. Моє особисте кохання принесло багато біди і не тільки мені. Багато років пройшло з того часу, але я і досі пам'ятаю наскільки затуманеним був мій мозок.  

– В тебе теж було таке заборонене кохання як і в мене? – поцікавилася я. Він вперше розповідав мені щось справді особисте, тому я навіть подих затримала.

– Ні, я встиг прожити своє кохання та, як потім виявилося, кохав тільки я. А от прийняти цього я не зміг і саме це призвело до найбільшої помилки в моєму житті, яку я до сих пір не можу, ані спокутувати, ані виправити, – важко зітхнув Моно. 

– Звучить не як кохання, а як прокляття якесь.

– Інколи, на жаль, від одного до іншого лише один крок. 

   Більше в той вечір Моно мені нічого не сказав. Він повністю поринув у свої невеселі думки, а я не стала його тривожити своїми запитаннями. Ніхто невзмозі мені допомогти. Ніхто не витягне мене з тієї ями, в яку я сама себе і закинула. 

     І от чому так? Чому я не закохалася свого часу в якогось хаврора? В нас багато достойних і красивих хлопців та я в них бачила, як не братів, то просто хороших знайомих чи друзів. Ніколи і ні до кого я такого не відчувала. І треба ж було, щоб моїм обранцем став саме король. Та людина, з якою в нас не може бути навіть мрій про майбутнє. 

     Я сиділа перед дзеркалом і розчісувала своє волосся, коли він звично з'явився відразу в мене на дивані.

– Доброго вечора, – привіталась я.

– Доброго. Давай я, – промовив Рейнар, підійшов до мене і відібрав щітку для волосся.

– Будеш підробляти моєю служницею? – невесело хмикнула я, спостерігаючи за рухом його рук по моїй голові.

– Був би не проти. Чому сумна? – звісно, він відразу помітив мій стан.

– Тобі здалося, – посміхнулася я в дзеркало.

– Тебе очі видають. Ти коли по справжньому смієшся, вони теж сміються. Зараз вони сумні.

– Просто поганий настрій. В жінок так інколи буває.

– Ти не проста жінка, Ада. І я точно знаю, що якщо ти сумуєш, на це є вагома причина. Ми не говорили ні про що, але ти точно відчуваєш, що все змінилося. Я… я поки не знаю як воно все буде, багато ще чого не зрозуміло і я говорив вже тобі про відповідальність перед підданими та одне я тобі точно можу сказати вже зараз. Мені потрібна тільки ти. Ні з ким, ні  з одною іншою жінкою я не зможу стати повноцінним королем цього королівства. Тільки з тобою, Адалін, – сказав він мені, дивлячись через дзеркало.

   Я різко піднялася на ноги і відійшла подалі, збільшуючи між нами простір. 

– Ти ж краще мене знаєш, що це неможливо, Рейнар. Чому говориш мені такі речі? Я не зможу бути поруч з тобою. Ми просто… ми трохи загралися у цю гру і вже давно пора закічувати з нею. Ти вибереш Елоїзу і спасеш від заколотів королівство, бо інакше її рід не простить тобі цього і буде протистояння і загинуть невинні люди…