Глава 12

    От як відмовити такій персоні? Я розуміла, що Рейнар буде злитись. Його реакція навіть на погляди була більше ніж прозорою. Не знаю вже, що там в них за відносини такі братські, але зайвий раз злити короля мені зовсім не хотілося, тому я спробувала ввічливо відмовити:

– Ваша високість, я не думаю, що це буде хороша ідея…

– Ви збираєтесь відмовити послу у звичайному танці? – з посмішкою уточнив принц.

      Та що ж за напасть така. Де він узявся на мою голову? Тут за Ланою треба слідкувати, а йому танці подавай. І справді ж не відмовити ніяк. Тому я, з такою ж посмішкою, дала йому свою руку і він повів мене до центру бальної зали.

     Рейнар мене точно вб'є, але я намагалась навіть не дивитись в його сторону. А як би він викрутився, коли над нами літають візори і я звісно не маю права ображати посла іншого королівства, навіть якщо цей посол рідний брат нашого короля. Та і що такого може бути в звичайному танці?

– Ви помітно нервуєте, вігесса Адалін, – примітив принц, притискаючи мене по ближче до себе. От… посол, хай би йому трясця.

– Як і всі, ваша високість, сьогодні важливий день і для нашого короля, і для королівства, тож я не хочу наробити помилок, – викрутилася я.

– Хочете бути найкращою серед претенденток на королівське місце? – з жовчю у голосі запитав Міран.

– Не маю бажання підвести короля, – відчиканила я холодно. Та коли ж цей, самий довгий танець в моєму житті закінчиться.

– Моєму брату дуже пощастило з вами. Шкода, що він не зможе зробити вас щасливою.

  Я промовчала, бо саме намагалася виловити поглядом Рейнара, але через велику кількість людей це було важко зробити. 

– Адалін…, – хотів ще шось сказати Міран, але я його не те що не слухала, я просто завмерла на місці, бо нарешті відшукала поглядом Рейнара. Він дивився на мене і тримав в руках келих, його погляд був… здивований. А через секунду він почав падати. 

     Цього не може бути, цього просто не може бути! Я намагалася прорватися до нього крізь натовп розпихаючи всіх зівак ліктями. Охорона взяла в щільне кільце короля, що лежав зараз на руках Оттара.

– Живий, цілителя до мене, швидко!!! – прокричав Оттар, а потім задіяв портал і вони з Рейнаром зникли у спалахі. 

– Всім залишатися на місцях. Охорона перекрила всі виходи. Короля отруїли і це зробив хтось з присутніх, – голосно віддавав накази, певно головний охоронець чи їх начальник. Де він гад був, коли Рейнар пив яд? 

        До зали порталами почали прибувати маги в формі – бойовики. А мені не було чим дихати, в голові шуміло і я не могла повірити, що це справді відбувається, що Оттар тільки що забрав непритомного Рейнара і я навіть не знаю чи живий він зараз. Це неможливо! Це просто неможливо! Біля мене намалювалася знервована Лана і мені довелося прикласти титанічних зусиль, щоб не розірвати її там. А ще більше хотілось розірвати себе саму. А ще того клятого Мірана. Але він теж зник після короткої перевірки у порталі, так само як і два інших посла. 

    Всі вони зараз біля Рейнара, а я тут і не знаю що з ним, і не можу ніяк йому допомогти. Паніка. Все пливе в очах і я лише через якийсь час розумію, що це сльози. Здивовано витираю вологі щоки.

     В залі теж не спокійно, всі збудженно переговорюються і збиваються блище до виходу. Між гостями сновигають маги у формі і сканують кожного з голови до ніг. Перевірених відпускає охорона. Але це все відбувається ніби десь далеко, ніби за якоюсь прозорою стіною. Я не можу взяти себе в руки. Знаю, що треба підійти на перевірку і тоді мене випустять. Я зможу знайти його, але страх сковує по руках і ногах. Я боялася рухатись, боялася покинути цю залу і дізнатись що з ним. А якщо… якщо він… Я не зможу жити.  

   “Якщо його не стане, я піду за ним.” – спокійна думка, що прийшла до мене, відразу звільнила мене від кандалів страху. Це не була проста думка це було рішення. Я більше не буду страждати, ні за ким. Не зможу. Не витримаю.

– І чому це вони вирішили, що короля отруїли? Може йому просто погано стало, – здивовано промовила поруч зі мною Лана. Ну звісно ж. Якби це був її яд, то отруєння відразу не змогли б визначити, навіть магічно. 

       Ні. Спочатку я вбю її. Я не дивилася в її сторону, щоб не вбити її прямо зараз, а рушила в сторону мага, що робив перевірку недалеко від нас. 

     Він перевіряв мене. Щось запитував, а я щось відповідала. Мене ніби стало дві. Одна відповідала, а інша продумувала свої дії наперед. В найбільших стресових ситуаціях мене завжди спасала ціль. Просто треба не думаючи поставити собі першочергову ціль і йти до неї без зайвих емоцій, відключити їх повністю.

     Моя ціль перша – дістатись до нього. Ціль друга – дізнатись його стан. Якщо він не живий, ціль третя – вбити Лану, четверта – вбити себе. Цілі визначені, маг закінчив перевірку і поставив пропускну печатку, я рушила до дверей. Тіло було ніби не моє і відмовлялося мене слухати. Розумом я хотіла бігти, а насправді ледве ноги переставляла. Позаду почулися збудженні викрики і найголосніше було чутно переляканий голос Лани:

– Це не можливо! Я ні чого не робила! Ви щось плутаєте! Це підстава! Тато! Допоможи!

        Я не оглядалася. Не було потреби. Зараз в мене інша ціль. Я знала точно, що якщо дійде до третьої цілі, я знайду її навіть під землею. Мене вже ніхто не зупинить цього разу. Тепер я вже доросла, а вона не король. Я вб'ю і Лану, і її батька.  Але все по порядку. Спочатку знайти Рейнара.