Глава 11

    Бал проходив у тій же залі що перший, але цього разу ми сиділи поруч з королем на спеціально виділених місцях і готувалися зустрічати гостей – послів в королівства Торос, батьківщини Рейнара. Виглядали ми, як на мене, трохи дивно – король і три королеви біля нього. Та щей одна краще іншої.

    Елоїза сьогодні перевершила саму себе. Зазвичай вона обирала спокійні відтінки  своїх нарядів, а тут просто шикарна, яскраво червона сукня з глибокими вирізом навіть умене викликала захоплення, а ще не зрозумілу тривогу. Я ледве очі не втратила, намагаючись прослідити за реакцією Рейнара на неї. І коли не помітила такого вже надто захопленого погляду, відразу заспокоїлась. Я хвора? 

     Лана теж сьогодні була дуже красивою в ніжно блакитній сукні зі сріблястими переливами, але вона помітно нервувала чи то може я, все знаючи, помічала це. 

     Взагалі це дивне відчуття, розуміти що ця дівчина сьогодні сама ж себе знищить, спаскудить все своє подальше життя заради примарної влади. Невже вона не розуміє, що королевою їй не бути, навіть якщо вона досягне бажаного і прибере Рейнара. Вона всього лише маріонетка в чиїхось умілих руках. І ми так до сих пір не знаємо і навіть не маємо ніяких припущень щодо основного зачинщика підготовки перевороту і вбивства Рейнара.

 Бальна зала була переповнена Віллорськими вельможами, що кучкувалися по обидві сторони від церемонної доріжки, роблячи прохід вільним для послів, що мали прибути з хвилини на хвилину. Гості шуміли в очікуванні початку балу і перекрикували навіть фонову музику.  Біля великих вікон стояли столики з напоями та швидкими закусками для бажаючи, а також повсюди ширяли офіціанти в характерній формі, пропонуючи всім свої послуги. 

– Так багато людей, що і дихати нема чим. Я би теж не відмовилася від келиха якогось напою, ваша величність, – солодко заспівала Лана Рейнару. Ти диви, як не терпиться отруїти короля. 

– Обов'язково вігесса, як тільки приймемо послів і почнеться бал, ми з вами і потанцюємо і обов'язково що небудь вип'ємо, – з такою ж милою посмішкою запевнив її Рейнар. Ех, який хаврор би з нього хороший вийшов. Акторська гра просто першокласна. 

       Церемонімейстер оголосив про прибуття послів і ми всі дружно повернули голови до входу. А там стояло в першому ряду троє і в другому ряду п'ятеро  чоловіків у вбранні, що притаманне королівству Торос. Воно більше нагадувало воєнну форму, а не бальні наряди. Все в темних відтінках та з якимись не зрозумілими відзнаками на грудях кожного чоловіка.

    В одного з них, що стояв посередині першого ряду, таких відзнак було найбільше і коли вони підійшли трохи ближче, то відразу стало зрозуміло, що це один із старших братів Рейнара. Такі ж очі і волосся, схожі риси обличчя, тільки трохи різківатіші ніж в Рейнара і якийсь ніби зверхній погляд, що і відрізняв його від нашого короля. 

     По бокам йшли ще більш старші чоловіки. Один навіть був повністю сивий, але, як не дивно, без жодної зморшки на обличчі, тому важко було з першого погляду зрозуміти скільки йому років.

   Ну а позаду скоріш за все були, чи то охорона, чи просто якісь їх супровідники без особливих регалій, бо церемонімейстер навіть і не представляв їх. А от трьох перших представив з усіма почестями. Я вгадала. Той, що посередині, був братом короля Рейнара і третім принцем королівства Торос на ім'я Міран. Там ще було довжелезне перечислення його заслуг перед своїм королівством та почесних звань, але я їх просто не запам'ятала, роздивляючись його якусь дивну іронічну посмішку. 

   Сивим виявився перший заступник короля, теж з безліччю звань і заслуг. Він дивився на Рейнара якось по батьківськи і добродушно.

      А третім був ректор найбільшої в Торосі академії магічних бойових мистецтв Арралей, з якої випускалися майбутні полководці та найкращі бойовики на всьому нашому континенті, вельми шановний Маргус Борр, справжній воїн і великий полководець, історію перемог якого знають далеко за межами Торосу.

      Оце так посли зібралися. Що ж це Рейнар задумав таке? Бо я ні крапельки не сумнівалася за ким була ініціатива їх приїзу у Віллорію. 

– Рейнар, ти в оточенні таких прекрасних вігесс, що я починаю тобі заздрити, – промовив до брата Міран після всіх офіційних розшаркувань. 

– Ласкаво просимо у Віллорію, дорогий брате, – помітно холодно привітався Рейнар. А Міран тим часом, швиденько пробігшись по Лані і Елоїзі, зупинив свій погляд на мені.

– Може ти представиш нам своїх претенденток на місце королеви, – з якоюсь дивною усмішкою запропонував Міран, продовжуючи пронизувати мене поглядом.

    Цього тільки мені не вистачало до всього. Глянула на Рейнара і просто не впізнала його. Я ще ніколи не бачила його таким відверто роздратованим і навіть я б сказала злим. Та так, що тільки дим з вух не йшов. Увесь напружений і вилиці ходять ходуном. Нічого собі брацька зустріч у них виходить.

     Але Рейнар таки процідив крізь зуби наші імена та відволікся на міцні рукостискання з двома іншими послами. І от поки вони обмінювалися привітаннями, цей Міран, не зводячи з мене погляду, тихо промовив:

– Адалііін, яке красиве ім'я.

– Міран! – трохи за голосно звернувся до нього наш король, а потім ніби зверхзусиллям взяв себе в руки і з притаманною йому напускною посмішкою продовжив. – Пора відкривати бал, тому пропоную вам шановні посли обрати партнерш для першого танцю. Адалін, прошу твою руку.