Глава 4

     Думати над запитанням короля я довго не могла. Дівчата он як швидко відповідали, а я зависла над ніби ж простим запитанням. Що таке кохання для мене? А я не знаю, бо ніколи цього не відчувала. Для мене почуття будь до кого рівняються слабкості і болі. А ще не минучій зраді. Цього добра я надивилася працюючи хаврором.

– Я ніколи раніше не проживала це почуття, ваша величність. Але думаю, що справжнє кохання не може бути вбивчим, воно має бути зцілюючим, – промовила я дивлячись йому в очі. Сказала те, що було на душі, бо в голові відповіді на це питання не було. 

– І я так вважаю. Маю надію, що ти знайдеш своє зцілююче кохання і можливо навіть в стінах Білого замку, – останні слова він сказав тихо, але в печері була суцільна тиша і думаю що всі їх почули. Лана почула точно. Її характерне сопіння вжко було з чимось сплутати. 

  В руках Рейнара матеріалізувалася каблучка з сапфіром. Я чесно намагалася не витріщати очі, але це було ой як важко. Рейнар ледве помітно усміхнувся на мою таку реакцію. Бо каблучки дарують коханим людям та вони і є в принципі символом кохання. 

– Можеш зняти браслет з каменем надії. Сьогодні ти отримуєш від мене прикрасу з каменем моєї надії, – знов дуже проникливо промовив король. Я дивилася йому в очі і ніяк не могла зрозуміти, як він так прекрасно грає свою роль? Бо погляд його на мене був відверто закоханий. 

      Потім він ніби взяв себе в руки і погляд змінився на звичайний. А я ніяк не могла втихомирити своє шалене серцебиття. А ще магією тіла володію. Дурепа. Він грає свою роль, а ти вже розтеклася калюжкою. Сам же казав про зближення, яке нам потрібно відіграти. Ось і відіграв, а я майже повірила в його щирість. Що ж, значить добре відіграв. 

     Останньою йшла Вікторія і по її обличчю вже було видно, що вона розуміє що зараз вона відправиться додому. 

– Я не буду задавати тобі питання Вікторія, – ксазав король

– Я вже зрозуміла, ваша величність, – спокійно відповіла дівчина.

  В руках Рейнара матеріалізувалася прозора троянда.

– Як бачиш, я теж трохи можу управляти твоєю стихією. Ця квітка зроблена з води на знак нашого прощання з тобою. В твоїх силах зберегти її навічно як пам'ять, або випарувати і забути про все. Я не можу тебе обрати Вкторія. Але хочу побажати тобі бути щасливою і знайти своє справжнє кохання. 

– Дякую ваша величнісь, я збережу її на згадку про ці дні, проведені у Білому замку, а вам бажаю знайти свою королеву, – спокійно попрощалася дівчина, забираючи в Рейнара свій незвичайний подарунок. До неї підійшов охоронець і вони зникли у порталі. А на середину вийшов ведучий.

– Любі, чарівні вігесси! Ось ми підійшли до фінального етапу церемонії відбору королеви. Скільки він буде йти, залежить тільки від короля та від вас. Тому що тепер ви маєте пройти випробування королеви. Щоб стати достойною супутницею короля, ви повинні володіти особливими якостями характеру, вміннями та гострим розумом. Від завтра  на вас чекають особливі завдання, виконання яких буде впливати на думку короля та і ваших майбутніх підданих. Тепер ви будете мати шанс завоювати любов не тільки короля, а й усіх жителів королівства Віллорії. Бажаю вам успіху у цій нелегкій справі, – помпезно промовив ведучий, поклонився нам і зник у порталі. За ним зникли і візори. На сьогодні трансляція була закінчена.

– Вігесса Адалін, вашу ручку, – підійшов до мене король не звертаючи уваги на кислі обличчя інших двох дівчат.

       Ми перенеслися до того ж фонтану в холі замку. Там нікого ще не було, але він нагнувся до мого вуха і прошепотів, лоскочучи подихом шию та разгоняючи табун мурах по всьому моєму тілу:

– Сьогодні я зайнятий, прийду завтра ввечері, тільки не одягай нічну сорочку з бантиками. Є дещо, що треба обговорити. Удачі на першому випробуванні.

      І здимів. А я тільки хотіла запитати, що там буде за завдання. До чого ж він інколи буває гадом. Як підпільні завдання виконувати, так Адалін. А як розповісти, що там на мене чекає, так нуль уваги. А якщо я не впораюсь і покажу себе дурною чи невмілою на все королівство? Мені звісно королевою не бути, але ж треба якось виправдовувати те, чому я і досі тут знаходжусь. Я хоч трохи повинна відповідати королівським критеріям. І що йому взагалі моя сорочка з бантиками зробила? А я ще ж забула спитати хто мене непритомну переодягав.

      Весь час до кінця дня я знов просиділа біля Яшки. Сьогодні я розповідала йому про наше з ним перше знайомство і тихо зізналася, що він мені мого молодшого братика Дана нагадує. Шкода, що я розучилася плакати. Так хотілося мені звільнитися від тої болі, яка розривала мене зсередини, коли я дивилася на його красиве личко і розуміла, що не в змозі допомогти йому. Я безсильна. Все що в мене лишилося це тільки надія на те, що він знайде дорогу назад і обов'язково прокинеться від свого страшного сну.  

     А Боня, тим часом, повернулася з забігу за інформацією. Але як виявилося, ні хто нічого майже не знає. Все що вдалося їй вияснити так це те, що перше випробування буде проводити Ламірія. 

   Ввечері в мене навіть була боягузлива думка записати Рейнару на сонар повідомлення з ультиматумом. Щось типу “ Якщо ти, королівська твоя срака, не скажеш мені що на мене чекає, то я не буду займатись ніяким отим зближенням!”. Та все ж я гордо відставила сонар подалі (щоб не спокушав) і вмостилася спати. Що я вже така дурна чи що? Та їхні королівські справи ніщо, порівняно з тим, що мені як хаврору доводилося вирішувати свого часу. Вигадаю щось.