Глава 1

– Вона може зараз мене чути, як ти думаєш? – стурбовано звертався до когось король Рейнар.

– Думаю, може. Всі її життєві показники в нормі, тож будемо чекати поки прийде до тями. 

– Ада, ти чуєш мене? – тепер вже він звертався безпосередньо до мене. Треба йому відповісти, але ж сили зовсім немає. Краще знов порину в темряву. Там спокійно.

…..

– Адалін, ти маєш боротися. Ти сильна, чуєш мене? – знову прорвався до мене голос Рейнара. Ох і приставучий же він. Мені і тут добре. 

….

– Я точно знаю, що ти мене чуєш. Ти повинна відкрити очі, ти повинна прийти до тями. Ти чуєш мене, Адалін? – знову звертався до мене король. І вже цього разу я дійсно відчула, що можу йому відповісти.

– Та чую я, – відповіла я, якось по дивному розтягуючи слова.    

     Наступним кроком було відкрити очі і це теж тепер було в моїх силах. Перше, що я побачила це щасливе обличчя Рейнара, а поруч з ним стояв… Жрець? Чи це мені ввижається щось? 

    Жреців на наші усі королівства разом узяті було може троє, ну четверо від сили. Я взагалі тільки про двох чула. І здається, один з них стоїть поруч з Рейнаром. Або Саврог щось порушив у моїй свідомості і я зійшла з розуму. 

     Та наступна думка викинула Жерця з моєї голови. Це все потім, зараз треба дізнатись головне:

– Я…Яшка… – як же тяжко давалися мені слова. Особливо якщо я нервувала, а коли я згадала про Яшку, моє серце пустилося в галоп. Страшно було почути щось не те, що я хотіла почути.

– Яшка живий. Не хвилюся тільки, – м'яко відповів мені король, ніжно тримаючи мою руку в своїх теплих руках.

      Глибокий видих, а потім стурбоване:

 – Т… ти сказав живий, але… не сказав в якому він с… стані, – говорити виходило все краще, але ще важко.

  На мої слова король чомусь ніжно посміхнувся. На мій здивований погляд він відповів:

– Ти перший раз звернулася до мене на ти.

– Важко… звертатись… по іншому до людини, в якої… ти помирав на руках…. Що з… Яшкою? – ледве договорила я. Так важко формулювати свої думки, а ще важче висловлювати їх. 

– З ним все добре. Він стабільний і знаходиться в сусідній кімнаті. А вам пора задіювати свою магію тіла, пам'ятаєте ще що це таке? – запитав мене Жрець. Варто було ледве не вмерти, щоб із самим Жрецем поговорити. І де тільки Рейнар викопав його? Вони ж затяті відлюдники по своїй природі. 

    Моя магія. Я пам'ятала про неї. Вона чомусь завжди погано діяла від легких зовнішніх пошкоджень, а от відновлення сили, регенерація внутрішніх ушкоджень і внутрішніх органів вдавалася пречудово. Тому я знову закрила очі і зосередилася на собі. Ця процедура потребує внутрішньої концентрації і трохи часу.

– Залишимо її поки. На це теж треба час… Рейнар?

– Я посижу ще трохи.

– Тебе теж треба привести в норму. Ти мало не вигорів і зараз твоя магічна енергія ближче до відмітки нуль. Тебе це не турбує? 

– Турбує, йди вже. Я прийду, обіцяю.

– З нею вже все буде добре. Чи ти навіть  мені не віриш? А ти от під великим питанням у мене. Тому давай, шевелись швиденько на вихід.

– Добре, сподіваюся це не надовго.

– А це вже як піде.

  Голоси стихли і я тепер повністю занурилася в себе. Скільки пройшло відтоді часу я не знаю, бо очі я не відкривала і повністю була зосереджена на своєму відновленні. І тільки коли  відчула, що вже цілком відновилася, я відкрила очі.

   Кімната мені була не знайома, першого разу я не мала сили роздивлятися тут усе а тепер можна було і повертіти головою. Я сіла на ліжку і потягнулася. Болі у тілі не відчувається, так само як і слабкості. Значить моя магія вірно спрацювала. Але ж як приємно відчувати себе живою. Життя це прекрасно, яким би паскудним воно не було.

    За вікном вже була ніч. Цікаво, скільки це я тут провалялась? Жрець здається казав, що Яшка в сусідній кімнаті, тож я не втрачаючи часу вирушила його шукати. На мені була проста, вільна рубаха по кісточки з довгими рукавами і зав'язаними мотузками під шию. А під нею я була лише в нижній білизні. І тепер мені безкінечно цікаво, хто це мене переодягав?

      Яшку  знайшла швидко, він справді був у сусідній кімнаті. А біля нього, вся в сльозах, сиділа моя Боня. Я здивувалася, бо він був без маскування. Лежав без свідомості і дуже блідий. Відігнавши не добрі думки, я звернулася до Боні:

– А ти що тут робиш?

– Я слідкую за його станом, моя вігесса, – шморгнувши носом відповіла вона мені.

– Ти знаєш хто він?

– Яша розповів мені зовсім недавно про це. Тіли не сваріть його як він отямиться. В нас з ним кохання, – по діловому заявила вона мені. 

     Приїхали. Коли це тільки він встиг?

– Він ще дитина, – примітила я.

– І нічого він не дитина. Я лише на два роки старше за нього, але він набагато розумніше мене і доросліше, – стала Боня на защиту свого обранця.

     А я була в повному шоці. Ох Яшка, прийди вже до тями. Я тебе спочатку розцілую в обидві щоки, а потім ми поговоримо, що це ще за кохання таке.