Глава 30

У королівському палаці я провела тиждень. Я пережила сильне емоційне і магічне потрясіння і мені просто не дозволили піти додому раніше, ніж я остаточно оговталася.

Я довго вибачалася перед Василиною та Іваном, що не зможу бути присутньою на їх коронації, та й повертатися їм довелося через митницю Олени. Вона, до речі, дізнавшись про мене, примчала провідати. Мені було приємно, що про мене піклуються та хвилюються.

Вальдемар й Марфа приходили кожен день. Марфа як й раніше неохоче спілкувалася. Проте з Вальдемаром ми за ці дні сильно зблизилися, він став мені другом, справжнім другом, з яким нічого не страшно.

Приходила кілька разів й Дарина, розповідала про своє життя. В останній день, вона прийшла разом з Ангеліною. Остання виглядала дуже пихатою, але все ж вибачилася за свої слова, сказала, що буде рада, якщо така дівчина, як я, буде тепер членом їх сім'ї. Я не повірила жодному її слову, але ввічливо кивнула та вибачення прийняла.

Додому мене відніс величезний блакитний дракон, який не побажав називати імені, а я не стала допитуватися й лізти в його голову. Доставив він мене швидко, сказав щось Ираліону драконьою мовою та стрімко полетів назад.

– Привіт, Маша, – Ираліон злегка вклонився.

– Привіт, все добре?

– Так, тільки звірьки твої геть розхвилювалися. Біжи швидше, заспокоюй.

Я влетіла в Хатинку ьа відразу ж почала обіймати своїх вихованців. Як же я за ним сумувала! Це неможливо описати словами!

Наступні кілька годин я спілкувалася з ними, носилася по майданчику перед Хатинкою з боку Хісториії та була безмежно щаслива. Звірі теж. Коли пристрасті вщухлі, ми сіли на сходах, та я розповіла про все. Гавріліус хмурився, сердився, я відчувала, як від нього йде хвиля гніву, але дізнавшись, що в підсумку все закінчилося благополучно, присмирнів, але наприкінці історії заявив:

– Я тебе саму в Лаприконію більше не відпущу. Вистачить! Що вони там собі дозволяють?! Тільки в моєму супроводі!

– Милий мій, але ж ти зовсім ще маленький...

– Зате сильний! Я сам тепер буду тебе носити куди треба й скрізь супроводжувати – подобається це тобі чи ні! – дракон змахнув крилами й став кружляти над галявиною, випускаючи пар, вірніше вогонь, з пащі. Розлютився він дуже сильно. Я ніколи не бачила, як дракони пускають вогонь. Не дуже приємне видовище, скажу я вам. Скоріше лякає.

Вже місяць як він зі мною живе. За цей час Гавріліус дійсно зміцнів. Але я сумнівалася в тому, що він зможе мене витримати. Проте вирішила поки що про це не думати. Найближчим часом я не збиралася в цей світ – він й так приніс мені безліч неприємностей.

Я повернулася в Хатинку, зайнялася приготуванням вечері, зазначивши, що продукти закінчуються – треба сходити в селище.

Коли я поставила на стіл тарілку гречаної каші зі смаженою рибкою, пролунав стук у двері Льодянії.

– Привіт! – я радісно зустріла Лисавету.

– Привіт! Ти де була стільки часу? Я кожен день приходжу, а тебе немає... Я так скучила за тим хлопцем, – вона ображено стиснула губки. – Я вже думала, що й ти від мене закрилася, кинула...

– Лисавета, не поспішай, – я, нарешті, змогла вставити хоч слово в її промову, – заходь. Я все розповім.

Вона пройшла всередину, принюхалася.

– Як смачно пахне...

– Я зібралася їсти, ти будеш?

– Питаєш! Звичайно! Ти чудово готуєш, – відповіла королева. Я поклала їй порцію та сіла поруч.

– Лисавета, мене справді не було тиждень, я не могла нікому відкрити. Не ображайся, але я там... Прихворіла.

– Чого? Як прихворіла? – сполошилась вона.

– Здібності прокинулися, – знизала я плечима.

– Я хочу подробиць, вистачить таємниць! Що сталося в Лаприконії?

І я розповіла Лисаветі про все. Вона тільки дивувалася та зазначила, що за минулі тисячоліття у Всесвіті нічого не змінилося. Сварки, чвари й заздрощі не зникли та й, схоже, це неможливо перемогти.

– Знаєш, іноді мені здається, що сварки й заздрість вносять деяку різноманітність в наше життя. Без них було б нудно.

– Напевно, ти права, – розсміялася королева.

– Лиса, – я вперше назвала її так, скорочено, по-дружньому, – а розкажи мені про Анхеля. Що у вас із ним?

Дівчина зніяковіла, зашарілася, але, зібравшись з духом, випалила:

– Він приголомшливий! Я ніколи не спілкувалася з таким милим, безпосереднім чоловіком та теплою душею людиною.

Ти не думай, що за минулі століття я все забула про чоловіків. Я чудово пам'ятаю, які вони бувають. Особливо того кретина, через якого я опинилася в цьому сніжному королівстві. Ти знаєш, десь глибоко всередині мене оселився якийсь вогник, виникли теплі почуття, але я ніяк не можу зрозуміти, що зі мною відбувається. Коли він поруч, мені так добре. Я готова літати, сміятися. Коли він обіймає мене, то все всередині завмирає й дуже хочеться доторкнутися до його губ, сильніше притиснутися до його грудей і нікуди не відпускати... А коли його немає... Мені сумно, тоскно й самотньо... Таке відчуття, що від мене відірвали шматок... Маш, що зі мною? Це нормально?