Глава 26.

Пролетіла зима в турботах й клопотах. Настав квітень. В Хісторії, на Землі та в Лаприконії природа почала прокидатися після зимової сплячки. З'явилися перші листочки й квіточки на деревах, почали розпускатися перші квіти. Навколо лунав спів птахів. Люблю весну. Мабуть, це найпрекрасніша пора року — зародження нового життя, оновлення природи після довгої зими.

В Гармонії вже настало спекотне літо. З приходом у світ Лисавети Анхеля тут дійсно все змінилося. Вони за минулі місяці багато сил доклали для цього, і тут вже щосили кипіло життя. Мешканців ставало дедалі більше, відвідувачів з інших світів теж. Вони півтора місяця тому одружилися у рідному світі Анхеля й тепер чекали на свого первістка. Я була дуже рада за них.

В Океанарії теж настала літня пора. Я навіть не помітила, як пролетіли ці місяці, за які багато чого навчилася, причому не тільки в керуванні країною та економіці, але також й в магічних вміннях. У мене був чудовий вчитель, який терпляче мені все пояснював та показував. Якщо ви ще не здогадалися хто він, то я вам прошепочу на вушко, що їм був мій коханий Бодя.

З ним ми практично не розлучалися, проводили разом час в його кабінеті за державними справами та моїм навчанням, а потім відпочивали на березі океану. Пляж поруч з моєю Хатинкою завжди був пустельним. Він не користувався популярністю у місцевого населення, а нас це тільки радувало. Ми могли бути удвох, насолоджуючись товариством один одного.

На квітень призначено наше весілля. Вже завтра на нас чекала церемонія у РАЦСі на Землі, а потім шлюб у Храмі Океанарії. Чим ближче була ця дата, тим сильніше я хвилювалася. Мій стан передався й коханому, хоча він намагався не показувати цього, навпаки — у всьому підтримував та заспокоював.

— Марійко! — висмикнула мене з роздумів та спогадів Лисавета, — ти чого сумуєш? Завтра найсвітліший день твого життя!

— Ага, — відповіла я, знову поринувши у свої думки.

— Ні, ну так не піде, — продовжувала бурчати подруга. — Василино, ну хоч ти їй скажи...

— І, правда, Маріє, у весіллі немає нічого страшного!

— А мені якось неспокійно, — відповіла я. Дівчата переглянулися, одночасно встали й підійшли до мене з двох боків.

— Все буде добре! Ти найпрекрасніша наречена, а наречений в тебе цілий Імператор! Швидко до кімнати, відпочивати, адже завтра на нас всіх чекає складний день.

І мене можна сказати силою виштовхали з кухні в спальню й простежили, щоб я лягла, хіба, що колискову не заспівали.

З самого раннього ранку почалася передсвяткова суєта. В Хаті стояв шум й гам: ті, хто встигли прийти, бігали, метушилися навколо мене та були надзвичайно схвильовані.

Церемонія була призначена на одинадцяту. За нами приїхав джип, інакше по тій дорозі було не проїхати. На Землю вирішили їхати невеликим складом, тільки ми, наші батьки та двоє свідків. Всіх інших запросили в Океанарію — там будуть всі основні події свята.

Я вже повністю готова стояла в спальні, крутилася перед дзеркалом.

Білу атласну сукню з красивою вишивкою на корсеті, спідниця лише трохи розкльошена донизу. Я не захотіла пишну сукню, вибравши більш витончену модель.

На шиї — намисто з перлинок, подароване Бодею напередодні. Білі туфлі-човники на ногах, а мої золоті локони прикрасила красива діадема.

— Ти неймовірно гарна, — оцінила мій зовнішній вигляд Лисавета.

— Так, найніжніша наречена, — підтримала її Василина.

— Дівчатка, рідні мої, дякую вам! — я обійняла подруг, вийшла в кухню, де мене вже чекали Бодя, тітка Еліна і дядько Едуард.

— Кохана, ти прекрасна! — підійшов до мене майбутній чоловік і ніжно поцілував. — Ходімо, джип на нас вже чекає.

— Так, йдемо.

Ми вийшли на вулицю, тримаючись за руки. Сонечко яскраво сяяло над нашими головами, наче висвітлюючи шлях. Чорний джип, прикрашений різнобарвними стрічками, дійсно вже чекав недалеко від галявини, де починалася заповітна стежка. Крім рідних Боді, з нами поїхали Лисавета й Анхель, яких ми обрали свідками. Як виявилося, в палаці Океанарії у Боді не було доброго друга, а от з Анхелем вони знайшли багато спільного й часто спілкувалися з тієї пори, як я їх познайомила.

Біля Палацу одружень на нас чекали мої батьки. Вони тепло зустріли, благословили. Розпочалася така звична всім церемонія розпису: клятви, обмін кільцями, у нас вони були найпростіші — золоті, ідеально круглі, щоб і життя наше було гладким, без усіляких ускладнень та проблем — і ось ми вже чоловік і дружина. Обидва щасливі, задоволені вибігли з будівлі, щоб повернутися до Океанарії, де мали також з'єднати свої долі назавжди перед богами цієї воістину казкової імперії.

На площі перед Храмом було багатолюдно. Цей день став особливим в історії Океанарії. Весілля Імператора тут відзначалося широко та з розмахом.

Площа, як й сам Храм, потопала в зелені та квітах. Оркестр грав гарну ліричну музику. Ми пройшли червоною доріжкою до входу у Храм, нас обсипали зерном та квітами, даруючи тим самим багатство, щастя і злагоду новій родині. На порозі Храму зустрічав Жрець в золотому вбранні і, взявши нас за руки, провів до вівтаря, на якому стояла Кришталева Куля, в якій відображалися ми.

Слідом за нами у Храм увійшли наші рідні і друзі, розсісвшись на лавах. А от мешканці міста чекали на вулиці. Церемонія була лише для близьких.