Глава 25.

Коли ми спустилися вранці до сніданку до малої зали, як назвав це приміщення Бодя, то зустрілися з його родичами.

— Доброго ранку! — першою привіталася я.

— Доброго ранку, Марійко, синку, — ніжно посміхнулася тітка Еліна, піднімаючись зі стільця. Жінка підійшла до мене й міцно обійняла. — Ти дуже гарна й зовсім доросла. Неочікувана зустріч, втім, ми всі щиро раді тобі.

— Дякую, — збентежено промовила я. Жінка знову променисто усміхнулася й додала.

— Не бійся, мила, тут ніхто тебе не скривдить. Ми всі знаємо наскільки ти дорога нашому імператорові, — Еліна з ніжністю подивилася на сина та продовжила, — ми чекали цієї зустрічі. Правда, не думали, що це так вийде. Ніхто з нас не підозрював, ким є насправді Господиня Митниці. Якось не виникло думки перевірити особистість нової хранительки. Служба безпеки повідомила, що загрози немає. Та й все. Ну, що ж, діти, нумо снідати, а то все охолоне!

Дядько Едуард, що стояв до цього трохи осторонь, теж підійшов, обійняв мене.

— Прекрасна принцеса, я радий знову тебе бачити! — він завжди мене «принцесою» називав, і його слова викликали в мене сльози радості. — Не плач, принцеса. Ти вже знайшла свого принца. Тепер ніякі дракони тобі не страшні, — він посміхнувся своєю променистою посмішкою.

Нарешті сіли снідати. За столом все ж почали обговорювати питання про наші заручини. Наші стосунки з Бодею довго приховувати не вдасться й чим раніше про них скажуть, тим краще. А то всякі міністри так й прагнуть своїх дочок успішно видати заміж та імператрицями зробити. Було вирішено, що оголосимо про це через два тижні, якраз на мій день народження, коли зберемося тут для його святкування. Я спочатку була проти, адже хотіла відзначити його разом з новими друзями в Хатинці, та й батьки хотіли прийти... Бодя тут же сказав, що прийме всіх у палаці і нехай всі друзі й батьки готуються до балу на честь цієї події. Після його слів, я здалася й погодилася.

Далі розмова перейшла до державних справ та проблем, що для мене поки було не зовсім зрозуміло, але я слухала, намагаючись розібратися в деталях, адже скоро їх належить вирішувати й мені.

Після сніданку, прихопивши з собою двох магів, ми поїхали в мою Хатинку. Бодя вирішив зробити портал відразу ж і не тягнути з цією справою.

Побачивши океан, він довго стояв на пагорбі, милуючись ним. Сьогодні трохи штормило, доносився з берега свіжий вітер, але від цього океан виглядав ще прекрасніше.

З порталом напрочуд впоралися швидко і, перевіривши, що все працює, маги через нього повернулися в палац, а ми залишилися наодинці.

— Маріє! Ти нічого не хочеш пояснити? — виліз з-під столу скуйовджений Чорниш, а слідом за ним Тошка й Гавриш. — Хто ці люди?

— Котику мій дорогенький, звичайно, я розповім вам усе! — Це Бодя, або Бодіарис Радож, Імператор Океанарії й мій наречений.

— Ого! Нічого собі та за добу впоралася, — витріщив очі кіт.

— Чорниш, ти не зрозумів. Я знаю його вже давно, з самого дитинства. І саме він — причина моїх душевних страждань.

 — Ах, ось воно що, — встряв у розмову дракон, — ось ти який... — Гавриліус обійшов Бодю з усіх боків, обнюхав. Потім сів, спрямувавши на нього немиготливий погляд бурштинових очей, і сидів, не рухаючись, хвилин з п'ять. Потім стрепенувся й урочисто промовив:

 — Схвалюю. Він дійсно тебе кохає і, на відміну від тих пройдисвітів, ніколи не образить. А якщо хоч подумає, то... — дракон невиразно щось вимовив. Потім зашипів. І всім стало зрозуміло, що буде, якщо... Тому всі дружно розсміялися, і я притиснула до грудей свого маленького захисника.

 Ми пили каву, згадували безтурботні дні нашого дитинства. Я вивела Бодю в Гармонію, колишнє крижане королівство, де ми зустріли Лісавету з Анхелем, зайнятих облаштуванням своїх володінь. Дізнавшись про те, що сталося на балу, і що ми, нарешті, зустрілися, вони від душі нас привітали й пообіцяли бути і на заручинах, і на весіллі.

 Наступні дні пролетіли в підготовці до свята. Бодя приходив кожен день, і ми разом ходили в Хісторію, Лаприконію, Демонію, навіть до Феї зі Світу Мрій зайшли, запрошуючи всіх на свято на честь наших заручин та мого дня народження. Треба сказати, що абсолютно всі нас тепло приймали, вітали й обіцяли неодмінно побувати в Океанарії та й ще на такій чудовій події.

 Наостанок, за кілька днів до свята, ми разом пішли в рідне село, треба було покликати й батьків, які як раз приїхали з міста заради цього дня.

***

Я рано прокинулася в цей день. Перше грудня... День мого народження. Сьогодні мені виповнився двадцять один рік. Сьогодні поруч будуть близькі та рідні люди. А головне — поруч буде коханий чоловік — мій Бодя. Бодіарис, Імператор Океанарії.

Чи могла я колись бодай мріяти про те, що подібно Попелюшці з відомої казки, зустріну справжнього принца? Ні. Ніколи не вірила в подібне, хоча завжди чекала на дива й точно знала, що кого б я не зустріла на своєму життєвому шляху, він буде тим самим принцом для мене. А ось доля вирішила подарувати мені казку, і за це я вдячна їй.

Я дивилася у вікно. Не поспішаючи кружляли сніжинки, вкриваючи землю пухнастою білою ковдрою. У Хісторії настала зима, та само як і на Землі, і навіть в Лаприконії вже лежав сніг. Ці три світи були напрочуд схожі між собою за кліматичним устроєм.