Глава 26

Моя поява в Каштанці викликала фурор. Світланка, побачивши мене ще здалеку, з радісним криком кинулася до мене, міцно обійняла, та доки ми йшли до моєї хати, розповіла все плітки, зібрані за час моєї відсутності.

Я дізналася також, що мої батьки поїхали назад у місто, а Тошку вона щодня провідує і годує – все одно живе поруч. Мій пес привітно помахав мені хвостом. Я пограла з собакою та попросила Свєтку покликати Юлю. Так хотілося, як і раніше, посидіти на веранді, попити чаю, досхочу поговорити.

Дівчата з'явилися за чверть години з коробкою цукерок й тортиком.

– Маша! Ми прийшли!

– Заходьте, – озвалася з ґанку я та продовжила розставляти на столі чашки.

І ось ми вже сидимо за чашкою чаю та їмо смачний торт. На всі питання що до моєї роботи я лише відповідала, що це цікаве місце, пов'язане з подорожами. Вони образилися, звичайно, але жодна з них не готова була ще до подорожей між світами, і я чітко дотримувалася вказівок: нікому на Землі не розповідати про свої обов'язки.

Але трохи поміркувавши махнули рукою, вирішивши, що робота – це не найголовніше й почали ставити питання про особисте життя. Тут я розповіла про дві наполегливі особи. Лише про Бодю змовчала. Я сама толком нічого не знала про нього. Їм тим паче не треба про нього знати.

Натомість дівчата охоче ділилися інформацією. Я дізналася, що Юля та Слава вирішили нарешті жити разом, а Світка через місяць їде до свого друга Віктора в Одесу.

– Але ж, дівчата, як швидко ви тут за неповний місяць визначилися, – здивувалася я таким змінам.

– Якось так вийшло, – знизала плечима Світлана. – Ти до нас надовго?

– На пару днів, сьогодні переночую, завтра ще погуляю по селу, пройдусь по крамницям, трошки наведу лад в будинку. А ввечері повернусь до мого нового дому.

– Ми тобі допоможемо! – в один голос сказали дівчата.

– Що ж, залишайтеся! Разом веселіше, - не стала опиратися я.

Ми проговорили до самої ночі: лише після півночі вліглися спати.

Вранці ми трясли килими, мили вікна, пилососили, чистили все, що тільки було можна. І через три години будинок знову сяяв чистотою. Все-таки разом займатися прибиранням і швидше, і веселіше.

Після обіду пішли в магазини. Нічого конкретного мені не треба було. Але я просто скучила за нашими рідними та затишними крамничками, звичними товарами.

Я накупила собі йогуртів, цукерок, взяла кілька пляшок шампанського та вина. На всяк випадок, стане в нагоді в господарстві, – пояснила я здивованим дівчатам свій вибір.

Пам'ятаючи про те, що вже через десять днів відбудеться ще одне весілля, я спантеличилася подарунком. Ці двоє були більш вибагливі. Та й сама Лаприконія більш крута чи що, порівняно з Хісторією.

Порадившись з продавцем й подругами, я обрала для них набір високих келихів з чеського скла – зелений кришталь з позолотою та ліпними прикрасами.

Такого у них, напевно, немає, а ось вина багато. Самі мені казали про це.

Задоволена покупками, я зайшла наостанок у фотоательє, де роздрукувала знайдені в інтернеті картинки. На всі питання дівчат знову відмахнулася короткою фразою: «Така робота».

Більше вони мене ні про що не розпитували. Юлька зі Світкою встигли змиритися з моєю таємницею та в душу лізти не стали.

Ввечері вони проводили мене до лісу, і я пішла до себе додому, забравши цього разу Тошку з собою.

А в Хатинці мене чекали схвильовані звірі. Я зайшла в дім та побачила, що двері в Лаприконію бовталися на одній петлі, в кухні панував безлад, стіл і лавки перевернуті догори дном. Сервант розкритий. Тошка жалібно засклив, притулившись до моєї ноги.

– Що тут сталося? – запитала я у дракончика.

– Принц приходив, – ледве вимовляючи слова, сказав мені Гавріліус. Він продовжував тремтіти як осиковий лист. Котик теж був дуже наляканий.

Що ж хотів цей принц та чому мій дім у такому стані? Адже моя Митниця не повинена пускати сюди сторонніх...

Я пройшла в спальню. Там все було в порядку, на перший погляд... Я кинулася до тумбочці. Лист! Лист від Боді... Його не було!!!

Я перевернула тумбочку, постукала по стінках, заглянула під ліжко, підняла матрац, подушки... – листа не було ніде. Він зник. Випарувалося...

Дурний ревнивець! Я ж нічого йому не обіцяла... За що він так? На що розраховує? На мене накотилася слабкість від безвиході. Я опустилася на ліжко, скинувши важкий рюкзак. Скільки я так просиділа не знаю. Зі стану заціпеніння мене вивів Чорниш, стрибнувши на руки та його голосно муркотіння. Я погладила його по чорній спинці.

– Котик... Як він зміг зайти?

– Не знаю. Спочатку ми почули стукіт. Двері ж залишилися відчиненими, щоб дракошка міг вилітати. Ми дуже злякалися. Притиснулися спинами, відповіли, що Господині немає. Він почав питати, де ти, чому від нього втекла. Нам здалося, він був не при собі. Потім він з силою штовхнув двері, ми відлетіли під стіл, а двері зірвалася з петель. Він почав бігати по кімнаті, зносячи все на шляху. Він щось сказав Гаврюші, та той з місця не міг зрушити. Не знаю як, але він зламав увесь захист, паралізував дракона. Потім до тебе в кімнату пішов. Вийшов звідти з конвертом. Був дуже злий та сердитий. Листа він забрав з собою...