Глава 24.

Величезний парк розкинувся навколо палацу Імператора, доріжки якого були вимощені червоною плиткою, а по всьому периметру розташувалися ковані ліхтарі, своїм світлом розсіюючи сутінки. Грала гарна тиха музика. Пані в бальних сукнях та панове у смокінгах, неспішно прогулювалися доріжками парку в очікуванні початку заходу.

Мене вразила величезна кількість різнокольорових повітряних куль, зібраних в гірлянди та у всілякі фігури. Були тут й фонтани, в яких вода підсвічувалася різними кольорами та в такт музиці то злітала вгору, то водоспадом скидалася униз... Вражаюче.

Сам палац був прекрасний в плані архітектури. Побудований з білого каменю півколом у стилі бароко. Невисокий, всього три поверхи. Парадний вхід обрамляли колони та скульптури з земної міфології, що дуже здивувало мене.

На вході гостей зустрічали охоронці, прискіпливо подивившись наші запрошення, перед нами відчинили двері та запросили всередину.

Ми пройшли просторим коридором, стіни якого були прикрашені картинами й скульптурами, колонами та красивим ліпним орнаментом, піднялися звивистими мармуровими сходами, застеленими зеленою доріжкою на другий поверх у велику залу.

У мене дух захопило від краси, що відкривалася мені. Височенна стеля, на який була розписана картина — ангельське небо. Безліч вікон в білих рамах, практично від підлоги й до стелі, що обрамлені важкими гардинами золотистого кольору. Кілька дверей вели на відкриті тераси. На стінах, пофарбованих персиковим кольором, ліпні візерунки з позолотою перемежовувалися колонами.

Паркетна підлога, багато простору. На невеликому п'єдесталі — оркестр. І невеликі дверцята. Навпроти оркестру ще одні двері — до бенкетної зали. Напевно, так слід назвати кімнату, де були розставлені столи з різноманітними наїдками та напоями. Всюди снували офіціанти, пропонуючи вино та шампанське.

Я ходила залою, наче музеєм, та уважно оглядала кожен куточок. Дух захоплювало від тієї краси, що я тут побачила — жоден попередній маєток не йшов ні в яке порівняння з цим.

Захоплена процесом, не помітила, як стихла музика, як оголосили Його Величність Бодіариса Радожа, не чула оплесків, що вітали Імператора. Лише по суцільній тиші я зрозуміла, що щось відбувається. Я повернулася в бік п'єдесталу та побачила... Бодю. Він стояв перед усіма й привітно посміхався. Білосніжні штани, біла сорочка, що виглядала з-під смокінга, чорна краватка-метелик... Імператор виглядав дуже урочисто й до біса привабливо. Чоловік обвів очима присутніх, немов шукав когось особливо, але мене він навряд чи помітив — я стояла досить далеко від сцени та й мене закривали інші гості.

Нарешті, він заговорив.

— Леді та джентльмени! Я радий оголосити початок сезону балів. Осінній Бал Квітів, який завжди припадає на середину листопада, на період міжсезоння, традиційно відкриває всі бали Океанарії. Я радий бачити тут усіх вас та бажаю гарного вечора! Танцюйте, відпочивайте та насолоджуйтеся цим прекрасним святом!

За традицією перший танець відкриваю я та одна із запрошених леді. Ви знаєте, що минулі сезони відкривала леді Маріанна, яка прагнула посісти місце імператриці, але сталося так, що місяць тому вона вийшла заміж за іншого лорда. З чим ми її вітаємо та бажаємо щастя! — у мене в горлі пересохло від напруги. Я боялася зробити подих, слухаючи його промову.

— Але серед вас є дівчина, завдяки якій у нас всіх з'явилася можливість познайомитися з іншими світами та культурами. Деякі з вас вже бували в її прекрасній Хатинці… — Він на хвилину замовк. А по натовпу понеслися захоплені вигуки. А я стояла й не могла повірити в те, що мені зараз доведеться танцювати з ним. Він ще не знає, що я — це я... Чи знає?

— Я ще не знайомий особисто з цією без сумніву прекрасною дівчиною, тому хочу запросити її зараз сюди, до мене, на перший танець, що відкриє наш бал. Отже, леді Маріє, запрошую вас на танець!

Всі присутні знову почали переглядатися між собою, а я на негнучих ногах й з тремтячим серцем, що, здавалося, просто зараз вистрибне з грудей від хвилювання, потихеньку почала пробиратися до імпровізованої сцени.

Не помітила, як утворився невеликий «живий» коридор, як сам Бодя, побачивши мене, спустився в зал та мовчки чекав, не подаючи виду, що впізнав мене. У тому, що впізнав, я не сумнівалася. Витримка залізна. Я розуміла, що зараз не той момент, щоб кидатися в обійми на очах його підлеглих та мовчки продовжувала шлях, спрямувавши погляд на свого коханого, не стримуючи радісної усмішки.

Залишилося кілька кроків, знову заграла музика. Зазвучав вальс.

— Леді Маріє, — він посміхнувся та простягнув мені руку.

— Ваша Величносте, — кивнула, присівши в реверансі та подала руку.

Він обійняв мене за талію та закружляв у танці. Бодіарис витончено рухався — та впевнено вів мене в танці. Зараз я раділа лише тому, що батьки змушували мене в дитинстві та юності ходити в Школу танців, і я вміла танцювати, інакше зараз мені було б страшенно ніяково. За нами спостерігали сотні пар очей. Я відчувала їхні погляди, але мені було плювати на їхні думки, які я побіжно вловлювала. Зараз мені був важливий лише мій Бодя, його теплий радісний погляд, сповнений щастя. Ми ні про що не говорили зараз, під час танцю, ми просто насолоджувалися цими митями. Час поговорити ще буде. Зараз говорили наші погляди й наші серця. Я чула, як б'ється його серце, як він, так само як і я — вражений, здивований, але безмірно щасливій та радіє нашій раптовій зустрічі.