Глава 21

Вийшла з торгового центру дуже задоволена, погладила по спинці дракошку, що чекав на мене.

– Гаврюша, а я собі купила сукні!

– Вітаю, – пирхнув Гаврюша. Мабуть, він зовсім не цікавився модою та аж ніяк не розумів усіляких людських проблем.

– Маша! – покликав мене знайомий голос. Я обернулася та побачила, що до мене наближається Анхель.

– Анхель, привіт! – зраділа я.

– Оце так зустріч! Ти що тут робиш?

– Так ось, вийшла оглянути селище.

– Правильне рішення. І як тобі тут? Подобається?

– Дуже подобається. У вас все так чисто й акуратно. А центр цей просто супер. У нас в маленьких містечках таких не буває, лише у великих, а про села я взагалі мовчу.

– А у нас скрізь такі, – звично відмахнувся хлопець.

– Щастить. А що у вас ще цікавого є?

– В Верхівках-то? Та нічого особливо примітного й немає. А ти наші аеромобілі вже бачила?

– Ні... А це що?

– Вони можуть їздити по дорогах та літати по повітрю.

– А-а-а... Ні, я тільки велоліт бачила. Посильний на ньому до мене прилітав або приїжджав. Навіть не знаю, як правильно, – хлопець тямущо кивнув, – ага, такі теж є. І ті, й інші працюють на енергії сонця.

– Зрозуміло. У ваших краях, коли літо майже цілий рік, такі диво-машини дуже вигідні.

– Маш, а не посидіти нам в затишному ресторанчику, га? – запропонував мені Анхель.

Я кинула погляд на дракона й той схвально кивнув. Значить, цей молодий чоловік викликає в нього довіру.

– Знаєш, а я не проти. Шопінг забирає багато сил та енергії.

– Ну й чудово! Йдемо, тут є чудове місце з дивовижною кухнею. Сподіваюся, ти любиш морепродукти?

– Дуже!

Я знову кивнула Гаврюші та навіть сказала, що він може бути вільним, але дракон все ж таки вирішив мене дочекатися. Він зайняв дуже зручне місце в затінку під деревом й робив вигляд, що спить. А може дійсно спав.

Анхель привів мене в ресторанчик, розташований на третьому поверсі. Невеликий, але справді затишний. Тут були білосніжні м'які диванчики, між якими стояли скляні столи. М'яке освітлення залу, стіни пастельних тонів з ліпними орнаментами. Романтична атмосфера, одним словом. Нам принесли меню. Тут дійсно було дуже багато рибних страв та страв з самих різноманітних морепродуктів. Починаючи від салатів, закінчуючи супами. Я вибрала собі більш традиційний салат з мідій з кальмарами, а на гаряче – запечену форель з овочами, під лимонним соусом.

В меню я також знайшла суші. Але вирішила, що спробую місцеві роли, які роблять в Океанарії, в інший раз. Сьогодні це задоволення було для мене занадто дорогим. Анхель, чи-то помітив мій обурений погляд чи просто вгадав це бажання, й замовив собі цілу тарілку ролів з різноманітною начинкою, по дві штуки кожного виду й щиро пообіцяв пригостити. Крім усього іншого, він замовив пляшку білого сухого вина. На всі мої заперечення хлопець лише подивився на мене з докором, мовляв, не варто відмовлятися, інакше ображуся. Я і не стала відмовлятися, лиш широко посміхнулася. Але про себе відзначила, що мене вже другий раз пляшкою вина пригощають. Мені це не дуже подобалося.

Їжу принесли десь через півгодини. Все було дуже смачним. Роли, які подали тут, здалися мені вершиною насолоди. Я таких ще ніколи не куштувала. Моя форелька була м'яка й соковита. Її ми теж з Анхелем розділили навпіл. За їжею ми базікали про різну нісенітницю, просто ділячись тим, що відбувалося колись в нашому житті, згадували веселі історії та багато жартували, непомітно для себе все зближуючись.

Після обіду, що плавно перейшов у вечерю, так як за вікном почало сутеніти, Анхель зголосився провести мене до Хатинки, а я не опиралася. Дракон проводив нас уважним поглядом, коли ми, обійнявшись, вийшли на вулицю, махнув на нас лапою й  полетів вперед.

– Дивний він у тебе, – зазначив хлопець.

– Можливо, – знизила я плечима, – але він називає це охороною.

– Ах, ось воно що... – протягнув Анхель. – І завжди він так реагує?

– Другий раз, – чесно зізналася я. – Перший раз був вчора, коли до мене Веніамін з Лаприконії прийшов. – Я відчула, як напружився хлопець, як затамував подих, чекаючи продовження.

– Хто він? – дуже тихо запитав Анхель.

– Принц. Не наслідний, але, тим не менш, – спокійно відповіла я, знову спостерігаючи за його реакцією.

Хлопець помітно розслабився. Його поведінка й реакція мені не сподобалися. І якщо б я знала його трохи більше, я з упевненістю б сказала, що він просто ревнує. Але я знала його всього нічого. Навіть не думала про якійсь романтичні стосунки. А даремно.

До хати ми йшли мовчки, кожен замислився про щось своє. Про що думав хлопець, я навіть уявити боялася. А я роздумувала про своє життя, яке закрутилося з шаленою швидкістю й про те, а чи не запросити мені Анхеля в якості супутника на бал. На весілля без запрошення не можна. А ось бал...

І вже піднімаючись на свій пагорб, я не витримала і запитала.

– Анхель, скажи, а ти йдеш на Бал Квітів, що відбудеться за два місяці?