Глава 18.

Моя поява в Каштанці викликала фурор. Світланка, побачивши мене ще здалеку, з радісним криком кинулася до мене, міцно обійняла, та доки ми йшли до моєї хати, розповіла все плітки, зібрані за час моєї відсутності.

Я дізналася також, що мої батьки поїхали назад у місто, а Тошку вона щодня провідує й годує — все одно живе поруч. Мій пес привітно помахав мені хвостом. Я пограла з собакою та попросила Свєтку покликати Юлю. Так хотілося, як і раніше, посидіти на веранді, попити чаю, досхочу поговорити.

Дівчата з'явилися за чверть години з коробкою цукерок й тортиком.

— Марійко! Ми прийшли!

— Заходьте, — озвалася з ґанку я та продовжила розставляти на столі чашки.

І ось ми вже сидимо за чашкою чаю та їмо смачний торт. На всі питання що до моєї роботи я лише відповідала, що це цікаве місце, пов'язане з подорожами. Вони образилися, звичайно, але жодна з них не готова була ще до подорожей між світами, і я чітко дотримувалася вказівок: нікому на Землі не розповідати про свої нові обов'язки.

Але трохи поміркувавши махнули рукою, вирішивши, що робота — це не головне, почали ставити питання про особисте життя. Тут я розповіла про дві наполегливі особи. Лише про Бодю змовчала. Я сама до пуття нічого не знала про нього. Їм тим паче не треба про нього знати.

Натомість дівчата охоче ділилися інформацією. Я дізналася, що Юля та Слава вирішили нарешті жити разом, а Світланка через місяць їде до свого друга Віктора в Одесу.

— Але ж, дівчата, як швидко ви тут за неповний місяць визначилися, — здивувалася я таким змінам.

— Якось так вийшло, — знизала плечима Світлана. — Ти до нас надовго?

— На пару днів, сьогодні переночую, завтра ще погуляю по селу, пройдусь по крамницях, трошки наведу лад в будинку, а ввечері повернусь до мого нового дому.

— Ми тобі допоможемо! — в один голос сказали дівчата.

— Що ж, залишайтеся! Разом веселіше, — не стала опиратися я.

Ми проговорили до самої ночі: лише після півночі вляглися спати.

Вранці ми трясли килими, мили вікна, підлогу, чистили все, що тільки було можна, й вже години за дві будинок знову сяяв чистотою. Все-таки разом займатися прибиранням і швидше, і веселіше.

Після обіду пішли в магазини. Нічого конкретного мені не треба було, але я просто скучила за нашими рідними та затишними крамничками, звичними товарами.

Я накупила собі йогуртів, цукерок, взяла кілька пляшок шампанського та вина. На всяк випадок, стане в пригоді у господарстві, — пояснила я здивованим дівчатам свій вибір.

Пам'ятаючи про те, що вже через десять днів відбудеться ще одне весілля, я замислилася над подарунком. Ця пара вибагливіша, та й сама Лаприконія крутіша чи що, порівняно з Хісторією.

Порадившись з продавцем й подругами, я обрала для них набір високих келихів з чеського скла — зелений кришталь з позолотою та ліпними прикрасами.

Такого у них, напевно, немає, а ось вина багато. Самі мені казали про це.

Задоволена покупками, зайшла наостанок у фотоательє, де роздрукувала знайдені в інтернеті картинки. На всі питання дівчат знову відмахнулася короткою фразою: «Така робота».

Більше вони мене ні про що не розпитували. Юлька та Світланка встигли змиритися з моєю таємницею та в душу лізти не стали.

Ввечері вони проводили мене до лісу, і я пішла до себе додому, забравши цього разу Тошку з собою, адже йому самотньо без мене.

А в Хатинці мене чекали схвильовані звірі. Я зайшла в дім та побачила, що двері в Лаприконію бовталися на одній петлі, в кухні панував безлад, стіл і лавки перевернуті догори дном. Сервант розкритий. Тошка жалібно заскиглив, притулившись до моєї ноги.

— Що тут сталося? — запитала я у дракона.

— Принц приходив, — ледве вимовляючи слова, промовив Гавриліус. Він продовжував тремтіти як осиковий лист. Котик теж був дуже наляканий.

Що ж хотів цей принц та чому мій дім у такому стані? Адже моя Митниця не повинна пускати сюди сторонніх...

Я пройшла в спальню. Там все було в порядку, на перший погляд... Я кинулася до тумбочки. Лист! Лист від Боді... Його не було!!!

Я перевернула тумбочку, постукала по стінках, заглянула під ліжко, підняла матрац, подушки... — листа не було ніде. Він зник. Випарувався...

Дурний ревнивець! Я ж нічого йому не обіцяла... За що він так зі мною? На що розраховує? На мене накотилася слабкість від безвиході. Я опустилася на ліжко, скинувши важкий рюкзак. Скільки я так просиділа не знаю. Зі стану заціпеніння мене вивів Чорниш, стрибнувши на руки, та його голосно муркотіння. Я погладила кота по чорній спинці.

— Котику... Як він зміг зайти?

— Не знаю. Спочатку ми почули стукіт. Двері ж залишилися відчиненими, щоб дракошка міг вилітати. Ми дуже злякалися. Притиснулися спинами, відповіли, що Господині немає. Він почав питати, де ти, чому від нього втекла. Нам здалося, він був не в собі. Потім він з силою штовхнув двері, ми відлетіли під стіл, а двері зірвалися з петель. Він почав бігати по кімнаті, зносячи все на шляху. Він щось сказав Гавришу, та той з місця не міг зрушити. Не знаю як, але він зламав увесь захист, паралізував дракона. Потім до тебе в кімнату пішов. Вийшов звідти з конвертом. Був дуже злий та сердитий. Листа він забрав з собою...