Глава 18

Наступного дня вранці мене розбудив тихий, але наполегливий стукіт у двері. Зіскочивши з ліжка й похапцем одягнувшись, я пройшла у вітальню та прислухалася. Стук пролунав знову. Чорниш стурбовано метушився по кімнаті, час від часу дряпаючи двері кігтями, дракончик лежав на підлозі під дверима й розгнівано махав хвостом.

Їх настрій передався й мені. Але мені потрібно було відкрити двері, що б там не трапилося – це мій обов'язок. Стук повторився. Тепер я виразно чула, що стукають з боку Світу Ігор, Мрій та Снів.

– Гаврюша, дорогий мій, посунься, нам треба відкрити двері, – дракон подивився на мене, важко зітхнув, але перемістився. Я відкрила двері й побачила на порозі красиву струнку дівчину з золотим волоссям, які були перехоплені сріблястим обідком із зірочкою в центрі, і великими блакитними очима. Одягнена вона була у довгу шовкову сукню рожевого кольору, що підкреслювало її фігурку. А за її спиною були прозорі крильця.

Живність помітно розслабилася, оглянувши та обнюхувавши гостю, перемістилася під стіл. Це стало їх улюбленим місцем не тільки відпочинку, але і в цілому перебування в Хатинці.

– Добрий ранок! – дзвінким мелодійним голосом привіталася вона. – Я прошу вибачення, якщо потурбувала, але мій вірний помічник Плюшевий Ведмедик повідомив про дивну хатку, що з’явилася у ромашковому полі.

– Доброго ранку, – відповіла я. – Проходьте, будь ласка. Ваш помічник правий, вчора в моїй Хатинці з'явилися нові двері, що вивели мене в цей світ. Я – Маша, Господиня Митниці-69 – переходу між світами.

– Ах, ось воно що, – протягнула дівчина, – Митниця... Як цікаво. Я – Фея Мрійниця. Я створила Світ Ігор, Мрій та Снів дуже давно. Але про те, що коли-небудь в нього зможуть подорожувати ось так, за допомогою Митниць... Я не думала й не припускала. Розумієш, – вона пройшла в кімнату та сіла на лавку біля столу. Я влаштувалася навпроти неї та приготувалася слухати, – це захищений світ. У нього є доступ тільки дітям та деяким дорослим, які не перестали ще вірити у дива...

– Але чому я змогла...

– Не знаю, мила... Але раз ти змогла, то повинна запам'ятати деякі правила. Вони стосуються всіх, хто захоче потрапити в мій світ. Я не в змозі закрити доступ. Вже пробувала. Значить, так судилося. Є більш сильні чарівники, і є Боги, в решті решт. Хто така я, Фея, проти них всіх? Так, всього лише пішак. Вони можуть зруйнувати мій світ, а я цього не хочу. Занадто багато зла у Всесвіті...

– У Всесвіті? – не зрозуміла я.

– Ну, звичайно! – скрикнула Фея. – У Всесвіті сотні тисяч світів. Я знаю, що ти з Землі. І ти повинна знати аби щось про Всесвіт. Так от, усі світи, які ти відкриваєш, так чи інакше, розташовані у Всесвіті. Ось такі переходи дозволяють потрапити на різні планети чи зірки за секунди. Я не знаю точно, як це працює. Але сам факт. А факт – річ уперта. Та ти й сама вже багато побачила.

Я ошелешено дивилася на ранкову гостю. Вона принесла мені знову нову інформацію про моїх світах. Світах Митниць. Про те, що всі вони знаходяться в тому же Всесвіті, що й моя рідна планета – ніхто не говорив. Напевно, не знали.

– Може, кави? – запропонувала я.

– З задоволенням. Я чула від своїх подруг-фей про цей чудесний земний напій, але ніколи не куштувала його.

Я швидко поставила чайник на піч, поки вода закипала, фея уважно оглядала приміщення. А потім запитала:

– А які ще тут світи є?

– Хісторія, Лаприконія та Океанарія.

– Ну, треба ж! Я знаю творців цих світів. Я чула про них. Це дуже хороші світи, та їх жителі – просто неймовірні істоти. Що ж, я дозволяю їм відвідувати мій світ. Правила я тобі поясню. Але твоїм землянам зась! Їм доступ у цей світ закритий...

– Але чому? – не витримала я. Стало дуже прикро за жителів своєї планети.

– Вони не цінують нічого. Вони нівечать душі один одного, звеличують себе над іншими, заздрять, віднімають один у одного цінні речі, землі, на благо особистої значущості, чи що... Вони поспішають жити, але не живуть, а існують, часто виживають, не бачать нічого перед собою, окрім того, як заробити на шматок хліба та склянку молока. Люди розучилися бачити навколишню красу. Красу природи, красу своїх душ та душ інших людей. Вони хочуть бути щасливими, але нічого не роблять для цього. Вони ображають словами, справами. І нарешті, люди планети Земля перестали вірити в дива. У їхньому житті немає місця казці. Все зводиться до якихось піднесених цілей, отримання особистої вигоди, грошової винагороди. Постійні війни, розбрат, дуже багато зла... Людям Землі належить пройти нелегкий шлях очищення та усвідомлення. Пізнання самих себе, пізнання цінностей. Лише тоді перед ними відкриються ворота іншого боку життя, іншого світу, де немає зла, де всі підтримують та допомагають, де вміють слухати й чути один одного, де вміють любити та дружити...

У мене на очах виступили сльози, покотилися по щоках. Я прекрасно розуміла, що те, про що говорить зараз Фея Мрійниця правда, що все це дійсно притаманне нашим людям. Але ж не всі такі! Не всі!

Закипів чайник, я встала, на ватяних ногах побрела до печі за ним. Тремтячими руками, насипала кавових гранул та розлила окріп по горняткам. Знову сіла. В голові крутилися останні слова Феї. Вона бачила або відчувала мій стан та мовчала, даючи мені час усвідомити її слова.

Я взяла в руки горнятко, зробила кілька обережних ковтків.