Глава 12.

Наступного дня вранці мене розбудив тихий, але наполегливий стукіт у двері. Зіскочивши з ліжка й похапцем одягнувшись, пройшла у вітальню та прислухалася. Стукіт роздався знову. Чорниш стурбовано метушився по кімнаті, час від часу дряпаючи двері кігтями, Гавриш лежав на підлозі під дверима й розгнівано махав хвостом.

Їхній настрій передався й мені. Але потрібно було відчинити двері, що б там не трапилося — це мій обов'язок. Стукіт повторився. Тепер я виразно чула, що стукають з боку Світу Ігор, Мрій та Снів.

— Гавриш, любий мій, посунься, нам треба відчинити двері, — дракон подивився на мене, важко зітхнув, але перемістився.

Я побачила на порозі гарну струнку дівчину з золотим волоссям, що були перехоплені сріблястим обідком з зірочкою в центрі. Вона дивилася на нас великими блакитними очима. Одягнена незнайомка була у довгу шовкову сукню рожевого кольору, що підкреслювало її фігурку, а за її спиною тріпотіли прозорі крильця.

Тваринки помітно розслабилися, оглянувши та обнюхувавши гостю, й перемістилися під стіл. Це стало їхнім улюбленим місцем не тільки відпочинку, але й в цілому перебування в Хатинці.

— Доброго ранку! — дзвінким мелодійним голосом привіталася гостя. — Я прошу вибачити, якщо потурбувала невчасно, але мій вірний помічник, Плюшевий Ведмедик, повідомив про дивну хатку, що з’явилася у ромашковому полі.

— Доброго ранку, — відповіла я. — Проходьте, будь ласка. Ваш помічник правий, вчора в моїй Хатинці з'явилися нові двері, що вивели мене в цей світ. Я — Марія, Господиня Митниці — переходу між світами.

— Ах, ось воно що, — протягнула дівчина. — Митниця... Як цікаво. Я — Фея Мрійниця. Я створила Світ Ігор, Мрій та Снів дуже давно. Але про те, що коли-небудь в нього зможуть подорожувати ось так, за допомогою Митниць... Я не думала й не припускала. Розумієш, — вона пройшла в кімнату та сіла на лавку біля столу. Я влаштувалася навпроти неї та приготувалася слухати, — це захищений світ. До нього є доступ тільки дітям та деяким дорослим, які не перестали ще вірити у дива...

— Але чому я змогла...

— Не знаю, мила... Але раз ти змогла, то повинна запам'ятати деякі правила. Вони стосуються всіх, хто захоче потрапити в мій світ. Я не в змозі закрити доступ. Вже пробувала. Значить, так судилося. Є сильніші чарівники, і є Боги, врешті-решт. Хто така я, Фея, проти них всіх? Так, всього лише пішак. Вони можуть зруйнувати мій світ, а я цього не хочу. Занадто багато зла у Всесвіті...

— У Всесвіті? — не зрозуміла я.

— Ну, звичайно! — скрикнула Фея. — У Всесвіті сотні тисяч світів. Я знаю, що ти з Землі. І ти повинна знати аби щось про Всесвіт. Так от, усі світи, які ти відкриваєш, так чи інакше, розташовані у Всесвіті. Ось такі переходи дозволяють потрапити на різні планети чи зірки за секунди. Я не знаю точно, як це працює. Але сам факт. А факт — річ уперта. Та ти й сама вже, мабуть, багато побачила.

Я ошелешено дивилася на ранкову гостю. Фея розповідала про світи й Митниці. Раніше про те, що всі світи знаходяться в тому ж самому Всесвіті, що й моя рідна планета — ніхто не говорив. Напевно, не знали.

— Може, кави? — запропонувала я.

— З задоволенням. Я чула від своїх подруг-фей про цей неймовірний земний напій, але ніколи не куштувала його.

Я швидко поставила чайник на піч, поки вода закипала, фея уважно оглянула приміщення, а потім запитала:

— А які ще тут світи є?

— Хісторія, Лаприконія та Океанарія.

— Ну, нічого собі! Я знаю творців всіх цих світів. Це дуже добрі світи, та їхні мешканці — просто неймовірні істоти. Що ж, я дозволяю їм відвідувати мій світ, але твоїм землянам зась! Їм доступ до СІМС закритий...

— Але чому? — не витримала я. Стало дуже прикро за жителів своєї планети.

— Вони не цінують нічого: нівечать душі один одного, звеличують себе над іншими, заздрять, віднімають один в одного цінні речі, землі, гроші, території… Вони поспішають жити, але не живуть, а існують, часто виживають, не бачать нічого перед собою, окрім того, як заробити на шматок хліба та склянку молока. Люди Землі розучилися бачити навколишню красу: красу природи, красу своїх душ та душ інших людей. Вони хочуть бути щасливими, але нічого не роблять для цього. Вони ображають словами та справами. І нарешті, люди планети Земля перестали вірити у дива. В їхньому житті немає місця для казки. Все зводиться до якихось піднесених цілей, отримання особистої вигоди чи грошової винагороди. Постійні війни, розбрат, дуже багато зла... Населенню Землі належить пройти нелегкий шлях очищення та усвідомлення, пізнання самих себе, пізнання справжніх цінностей. Лише тоді перед ними відкриються ворота іншого боку життя, іншого світу, де немає зла, де всі підтримують та допомагають, де вміють слухати й чути один одного, де вміють любити та дружити...

На очах забриніли сльози, покотилися по моїх щоках. Я прекрасно розуміла, що те, про що говорить зараз Фея Мрійниця, правда, що все це дійсно притаманне людству, але ж не всі такі! Не всі!

Закипів чайник. На ватяних ногах попленталася до печі, тремтячими руками насипала кавових гранул та розлила окріп по горнятках. Знову сіла. В голові крутилися останні слова Феї. Вона бачила чи то відчувала мій стан та мовчала, даючи мені час усвідомити її слова.

Я взяла в руки горнятко, зробила кілька обережних ковтків.