Глава 12

В хату я повернулася в повному сум'ятті від усього почутого. Чорниш мирно сопів на печі. Дракон дрімав біля лавки. Я підійшла до нього та сіла поруч навпочіпки.

– Як же мені тебе назвати, малюк? – дракон відкрив одне око та уважно на мене подивився, потім моргнув, розплющив друге, і я потонула у світлі бурштинових драконових очей. Вони ніби заворожували, ніби намагалися проникнути в саму свідомість й щось мені повідомити. Я відмахнулася від мари.

Що це було? Чому мені здається, що я можу його відчувати та розуміти? Вже зараз, ще не давши йому ім'я.

Я обережно опустила руку на спину та погладила його, немов собаку або кішку. Його шкіра була пружна й тепла. Шипи уздовж спини зовсім не гострі, вони приємно лоскотали долоні. Дракончик навіть замурчав й зажмурився. Йому подобається!

Я продовжувала його погладжувати та міркувати про те, що дізналася від Варфоломія. Я – спадкоємиця, Господиня Митниці-69. Господиня хатинки на перехресті світів. У це складно повірити. Мої батьки ніколи мені не розповідали про це. Чому? Хотіли вберегти? Невже це небезпечно? Але я не відчуваю нічого, крім того, що нарешті знайшла своє місце. Мені подобається жити в цій Хатинці! Мені подобається, що поруч зі мною казка! І варто мені захотіти – і я потраплю в інший світ – світ казки, світ добра, чарівництва та дива!

Все це так раптово на мене звалилося. Я почувалася розгубленою, але зараз, коли з кожним днем відкривається щось нове, я раптом зрозуміла, що хочу цього. Я хочу бути Господинею Митниці-69! Тепер я отримала інструкції, я знайшла друзів! І нехай це принци й принцеси інших світів! Але вони дуже добрі та милі! Вони хороші друзі, я впевнена! У мене з'явився пухнастий друг - Чорниш. А зараз ще й дракончик! Хто ще з нашої країни, та що там країни, з планети Земля, може похвалитися, що в нього вдома живе живий Дракон?! Правильно – ніхто! А в мене він є! Він ласкавий та відданий! Він схожий на собачку: такий же погляд, звички!.. – Я перервала тактильний контакт з драконом й почула незадоволене бурчання. Йому подобалося, що його гладять.

– Друже, я все розумію, але якщо ти будеш жити з нами, давай придумаємо тобі ім'я? – дракоша знову уважно подивився на мене. – Я буду називати тобі імена, якщо подобається, то кивни, якщо ні, то покрути головою. Ось так, – я показала, як треба робити. Дракончик у відповідь кивнув головою. Я посміхнулася та почала.

– Васька? – мотнув головою. М-дя, ну так, звісно! Навіщо ж так, по-котячому, – Може, Армагедон? – знову заперечення... Щось у мене зовсім думки не ті. Я засмутилася та сіла на підлогу поруч з драконом, склавши ноги по-турецьки й опустила підборіддя на руки. В голову не приходило розумної думки про те, як назвати мого дракончика.

Ми сиділи мовчки, розмірковуючи. Лише тихе муркотіння кота на печі було чути. Дракон дивився на мене, поклавши голову на хвіст.

Я перебирала в голові всі імена людей, які мені були відомі. Але жодне з них мені не подобалося. Потім я перейшла на фантастичні, імена героїв з книг-фентезі. Але й там було глухо – жодного з названих мною вголос імен не приймав дракон.

– Може, назвемо тебе Амфібіус? Хоча, ні, – тут же відмахнулася я. – Це більше для риби підійшло б. Або земноводному... Дракон погодився зі мною та кивнув. – Слухай, а, може, ти сам підкажеш, як тебе назвати? – в його очах засяяла радість, він відчайдушно закивав та наблизив свою морду до мене впритул, так, що вона лягла мені на ноги. Він замурчав, а я заплющила очі, розслабляючись й намагаючись вловити хоч щось. Я пам'ятаю, так чинять герої з книг і фільмів.

Ми просиділи так кілька хвилин. Нічого не відбувалося. Зовсім. А потім мені у свідомість прокрався шиплячий голос:

– Гавріліус...

– Гавріліус? – вголос промовила я. Дракон пожвавив, його очі спалахнули, й він повільно кивнув. – Це твоє ім'я? – здогадалася я. – Ще один кивок. – Постривай, я можу тебе чути? Чути, ще не давши імені? Але як?

Дракон схилив голову на бік та дивився на мене як на найнерозумніше створіння, й раптом заговорив низьким оксамитовим голосом:

– Маша, ти — спадкоємиця роду Володарів Драконів. Тобі не потрібно прив'язувати мене ім'ям, яке ти придумаєш. Ти можеш спілкуватися зі мною подумки на будь-якій відстані і вголос, якщо я поруч. Ти можеш звертатися до мене за моїм СПРАВЖНІМ ім’ям, яке було дано мені при народженні. А це, як ти вже зрозуміла – ГАВРІЛІУС! – Я продовжувала сидіти, повністю приголомшена почутим.

Я – володарка драконів? Але як? Що ж приховували стільки років мої батьки? Хто вони? Хто були мої бабуся з дідусем? Я зрозуміла: для того, щоб отримати відповіді, мені потрібно зустрітися з батьками. І якомога швидше.

– Гавріліус, а ти теж мене відчуваєш?

– Тепер так. Після того, як ми з тобою поспілкувалися та обмінялися енергетикою, можу.

– Енергетикою? Але як?

– Через дотики! Ось, що ти відчувала, коли гладила мене?

– Я? Спокій, ніжність, – невпевнено перерахувала.

– Ну ось! Так ми з тобою й обмінялися почуттями. Ми тепер як одне ціле!