Глава 11

Першим ділом я швидко змінила одяг, відзначивши про себе, що непогано було б поповнити свій гардероб літніми речами й купальником. Я повернулася в кухню й почала розпаковувати принесений Ніком згорток. В ньому виявилася детальна мапа Океанарії з описом, додавався також короткий довідник з історії та традицій й лист-запрошення на бал до палацу імператора. Останнє викликало в мене двоякі почуття. Я ніколи не була на балах. Я бачила їх тільки в фільмах, читала про них у книгах, але ніколи не брала в них участі й зовсім не уявляла, як себе вести, що одягати. Бал повинен був відбутися за два місяці. Звідси до столиці Океанарії, міста Андолія, добиратися трохи більше двох годин, якщо повітрям, а пішки — близько двох днів шляху. За мною прилетить велоліт. Ось як, виявляється, ця штука називається!

Я відклала в сторону запрошення й почала читати лист.

«Доброго часу доби, шановна Господиня Митниці– 69. Я дуже радий, що в нашій державі знову з'явилася можливість подорожувати в інші світи. Я відправляю Вам мапу нашого світу й довідник з важливою інформацією. Сподіваюся, це буде корисно та цікаво Вам.

Я запрошую Вас на Бал Квітів, щоб познайомитися особисто.

Сподіваюся, що за цей час не виникне проблем з тими, хто перетинає Митницю. Але в подяку за вашу працю, авансом, висилаю вам картку, відкриту в Головному банку Океанарії в Андолії. Вам потрібно буде активувати її шляхом введення трьох символів на звороті у спеціальному квадраті.

На карту вже перераховано 500 егриків. Це звичайна платня для митників. Якщо вам буде потрібно, ми обговоримо розмір при особистій зустрічі. А поки в кінці кожного місяця вам буде нараховуватися така сума.

Всього найкращого, Імператор Океанарії Бодіаріс Радож.»

Карта дійсно виявилася в конверті. Пластикова картка зеленого кольору з найменуванням світу й назвою банку. Ні номера рахунку, ні імені власника на ній не було. На звороті у прямокутнику я намалювала пальцем три цифри. Вони спалахнули блакитнуватим сяйвом і через мить вбралися в карту. На лицьовій стороні з'явився напис: «Дякуємо за реєстрацію. Введіть ваше ім'я». У тому ж прямокутнику на звороті я ввела ім'я й прізвище. Через мить вони проявилися під назвою банку та з'явився напис: «Реєстрація успішно закінчена. Вітаємо!»

Я покрутила карту в руках ще пару хвилин, але більше нічого не відбулося. Я прибрала її назад у конверт, вирішивши розібратися з нею пізніше і за місцем, коли треба буде зняти готівку або розрахуватися. Але три введені цифри про всяк випадок запам'ятала. Раптом, це пін-код.

Зітхнувши почала вивчати мапу місцевості. Цей світ був невеликим, але густонаселеним. Океан розташувався лише на південно-заході, оточений горами. На схід йшли невеликі поселення. У центрі й на півночі були розташовані великі міста, вищі навчальні заклади, якісь підприємства.

Я не помітила поділок на країни і держави. Значить, Океанарія, як і Лаприконія, це світ-держава. І якщо Лаприконія – королівство, то Океанарія – імперія!

Оце так потрапила!  Які двері не відкрий – опинишся або в царстві, або в королівстві, або в імперії! Казка, та й годі! А от чи буде життя моя казковим, поки не зрозуміло. Довідник я перегорнула, особливо не вникаючи, інформація не хотіла вкладатися в голові. Аж ніяк. Я встала й поставила гріти воду для чаю на піч. Треба було трохи впорядкувати думки та інформацію.

Раптово пролунав стук у двері Лаприконії. Важко зітхнувши, нарікаючи, що навіть чаю тепер спокійно не попити, пішла відкривати.

На порозі стояв літній чоловік, з білим волоссям й довгою бородою, одягнений у дорожній плащ. Біля його ніг сидів зовсім маленький дракончик. Навіть менше того, що приводив вперше принц Вальдемар.

– Здрастуй, Маша! Я – Варфоломій, прибув сюди за наказом нашого короля, Його Величності Веремія.

– Доброго, проходьте, будь ласка, – я впустила гостя в хату.

Старий увійшов, ведучи на поводі дракончика небесно-блакитного кольору. Він цікаво крутив головою на всі боки, крутив хвостиком й принюхувався, немов собачка. Я розлила по горняткам гарячий чай. Ми сіли за стіл, а дракон згорнувся калачиком біля ніг Варфоломія.

– Я вас слухаю, – почала я.

– Маша, я прибув до вас, щоб пояснити митні правила, навчити всьому, що знаю сам й відповісти на всі ваші запитання. Крім того, я приніс вам картку. – Він витягнув з внутрішньої кишені плаща золотого кольору пластикову картку й простягнув мені. Вона була дуже схожа на банківську, до якої я звикла в рідному мені світі. На лицьовій стороні було написано:

«Банк Хобленд. Лаприконія.

Власник: Леді Марія Короб.

Номер рахунку: 7837 9856 7892

Строк дії: необмежений»

На звороті був тільки невеликий білий прямокутник.

– Прикладіть до нього великий палець лівої руки, Маша, – помітивши мій погляд, промовив старий.

Я слухняно зробила те, про що він просив. Відбиток засвітився золотим сяйвом на кілька секунд, а потім проявився на картці, немов литий. Цікаво.