Глава 10.

Я повільно приходила до тями: лежала на чомусь м'якому і пухнастому. Розплющивши очі, з подивом виявила, що знаходжуся у своїй Хатинці, в своїй кімнаті, на ліжку. За вікном непроглядна темрява.

— Невже наснилося? — подумала я. Спробувала встати, але сил було небагато, і, зітхнувши, опустилася назад.

Все-таки не сон. Глянула на руки й ноги — вони всі були покриті синцями. Недивно, адже мені довелося боротися з хвилями й битися об каміння. Було б дивно ще й залишитися без синців. Але хто ж мене врятував і чому я тут?

Двері відчинились, і до кімнати увійшов високий чоловік з каштановим волоссям в білих штанях та зеленій футболці.

— Прокинулися? Ось й добре. Я вам заварив чаю, тваринок ваших нагодував. Ох, і серйозні у вас захисники, — він ніжно посміхнувся та сів поруч зі мною на стілець, поставивши чашку на стіл.

— Хто ви? — запитала я.

— Мене звати Анхель. Я рибалка з Верхівок. Це селище, зовсім поряд. Всього пів години пішки...

— Анхелю, допоможіть мені, будь ласка, сісти.

— Звичайно! Вибачте, я не подумав.

Хлопець допоміг мені сісти, спершись на подушки, подав чашку, та з цікавістю спостерігав за мною. А я, користуючись моментом, розглядала його. Підтягнутий, засмаглий й дуже привабливий.

— Як ви опинилися поруч? Я нікого не помітила на березі.

— Може, ви просто не звернули на мене уваги? Я серед каменів сидів і спостерігав за хвилями. Рибалки в таку погоду не буває. Зате можна помилуватися заходом сонця й хвилями. Я люблю спостерігати за штормом. Це заворожує. Я дуже здивувався, побачивши, що ви зважилися купатися в таку погоду. Зазвичай ніхто не ризикує. Океан не любить та не прощає жартів, саме тому й залишився, спостерігав за вами, а коли зрозумів, що без допомоги вам не вибратися, кинувся на допомогу.

— Дякую вам. Тепер я ваша боржниця.

— Ну, що ви таке говорите! Який борг! На моєму місці так вчинив би кожен. До того ж я познайомився з такою чарівною дівчиною, ще й Господинею Митниці, та й ваші тваринки незрівнянні. Вважайте, що ви мені цим вже віддячили.

Я зніяковіло посміхнулася та відставила філіжанку з чаєм.

— Анхелю, а як ви увійшли в мою Хатинку? Адже вона не пускає сторонніх? — для мене це все ще залишалося загадкою.

— Так дракончик ваш нас впустив, коли я йому все пояснив — заперечень не було. У мене були тільки благі наміри, він це відчував й дозволив увійти. Гаразд, відпочивайте, а мені пора... — чоловік підвівся, збираючись піти.

— Зачекайте! На дворі ніч, куди ви підете? Прошу, ходімо на кухню, поїмо, ви мені про Океанарію розповісте, гаразд?

Хлопець задумався на деякий час, а потім ствердно кивнув, подаючи мені руку.

— Добре, вмовили.

— От й чудово, — я встала з його допомогою з ліжка. Він чемно почекав за дверима, поки я вдягну сухий та чистий одяг, а потім ми пройшли на кухню. Сили потихеньку поверталися.

Залишок ночі ми провели на кухні, їли варену картоплю, пили каву та розмовляли про все підряд. Я дізналася багато цікавого про імперію з дивовижною назвою — Океанарія.

Цей світ існує вже кілька тисяч років. Перехрестя з іншими світами з'явилися близько трьохсот років тому. Світів завжди було два — Хісторія та Лаприконія. Про інші тут не чули, та й двері в ці два вже років тридцять як зачинені були, так само як й самі Митниці. В Океанарії сприятливий клімат. Тут не буває заморозків, літо змінюється міжсезонням з приємною прохолодою та короткочасними дощами. В поселеннях займаються сільським господарством. В горах добувають дорогоцінне каміння та руду. На узбережжі зосереджений рибний промисел. В центрі материка, навколо столиці, розкидані й інші міста, де розташовані університети та основні фабрики й заводи. Тут також існує побутова магія, що значно полегшує життя. Розрахунки переведені виключно в електронний формат, але знову-таки завдяки магії збоїв платежів ніколи не трапляється.

Імператор зараз зовсім молодий, трохи старший за мене і мого гостя. Ріс та виховувався він далеко від столиці, прибув лише після смерті батька й зайняв своє місце. Бодіарис — доброзичливий, чуйний правитель. Світ розвивається й процвітає.

Я ж розповіла Анхелю про Землю. Він дуже здивувався тому, що вона величезна та населена різними народами й поділена на материки та країни. Потім здивувався, що при такому технічному прогресі світ позбавлений магії.

Розійшлися ми з ним на світанку вже друзями та зверталися один до одного на «ти». Я обіцяла обов'язково відвідати його в селищі та запрошувала в гості в будь-який час.

Зачинивши за гостем двері, почала прибирати посуд зі столу, розмірковуючи про минулу пригоду. З одного боку, мені все ще було страшно, адже якби Анхель не опинився поруч, то, швидше за все, й мене вже не було серед живих... Ніколи більше не піду купатися в шторм! Ніколи! Вистачить експериментів! Але, з іншого боку, я познайомилася з чудовою людиною. Ну, мені так здалося, принаймні. Я не помітила в ньому відмінності від звичайної людини, та й він не говорив щось про інших раси, що живуть в Океанарії. Але у мене ще буде час це перевірити. Скоро бал, там я дізнаюся про тих, хто ще живе в цій дивовижній країні.

Переодягнувшись й умившись, я вирушила на прогулянку. В мене виникло непереборне бажання прогулятися до найближчого села Хісторії, що мале назву Веселе, пройтися ринком та позаглядати у різноманітні крамниці, дізнатися останні новини.