Глава 3.

Посидівши трохи, вирішила, що чекати на якесь диво марно. Треба діяти. Принц чкурнув так нічого й не пояснивши. Де моє село тепер невідомо, а ходити його шукати, мабуть, не найкраща ідея. Досить того, що я вже заблукала та стала Митницею на якомусь перехресті світів.

Важко зітхнувши я вийшла на вулицю, щоб знайти бодай щось, що вказувало б на перехрестя світів, втім, навколо був лише ліс: ніяких натяків на князівства чи щось там іще поруч. Але ж я на власні очі бачила й принца, й дракончика, й двері, що виходили в поле… Не могло ж все мені наснитися чи могло? Крім того, у мене було якесь внутрішнє відчуття, що я маю бути тут. І я не могло цього пояснити навіть самій собі.

Обійшла ще раз свою хатинку, але ніяких дверей ззовні не побачила, окрім головних. Це що виходить? Двері в Лаприконію тільки зсередини є? Але як так буває? Я навіть підійшла до стіни, де вони мали б бути, постукала... І ні-чо-го! Зовсім нічого не було!

Махнувши рукою вирішила прогулятися та оглянути місцевість й метрах в двохстах від хатинки, виявила струмок з чистою прозорою водою й дуже цьому зраділа. Це добрий знак.

Набравши повний термос води, відправилася збирати хмиз — треба спробувати розтопити піч, адже в лісу прохолодно, та й осіння погода мінлива.

Зібравши повний оберемок сухих гілок, попрямувала додому, аж раптом прямо під моїми ногами прошмигнуло маленьке чорне кошеня, жалібно нявкаючи.

— Ти звідки тут узявся, малюк? — запитала в нього та підхопила кицька на руки. Він гучно замуркотів, примостившись біля грудей. — Мабуть, ти, як і я, заблукав. Бідний. У мене навіть молока для тебе немає! Ну, та нічого, щось вигадаємо, — зітхнула я та продовжила свій шлях до нового дому.

Біля печі я скинула зібраний хмиз й обережно спустила кошеня на підлогу. Він виявився дуже спритним та тут же пішов досліджувати кути. Я сіла на лавку і спостерігала за ним. Нарешті, він виповз на середину кімнати, присів на задні лапки й втупився на мене з питальним:

— Няв?

— Няв, — погодилася я. — Я тільки вчора сюди в'їхала, їжі у мене немає, що робити я не знаю. — Мені здалося, що в його оченятах промайнуло розуміння.

— Допомогти? — пролунав тихий голос знизу.

Я ошелешено озирнулася, але нікого крім мене та кота в хаті не було.

— Ти вмієш говорити?

— Няв! Вмію, — знову чітко промовив кіт.

Я підійшла до звіра, взяла на руки і дбайливо притиснула до грудей, чухаючи за вушком. Кіт голосно замуркотів.

— Ну, і чим ти можеш мені допомогти? — з надією поглянула на нього. — Дорогу додому покажеш?

— Няв! Ні! — злякано відповів той.

— А як же тоді?

— Хату прибрати можу!

— Ти що вмієш віник в лапах тримати? — я перевела погляд на це сумнівне знаряддя для прибирання, що примостилося в кутку кімнати.

— Няв! — невдоволено нявкнув кіт. — Який ще віник, господиня! Це ж магія!

— Зачекай! Яка така магія? — я подивилася в нахабні очі пухнастого, намагаючись зрозуміти чи не знущається він наді мною.

— Побутова! — випалив той та спробував вирватися, боляче встромивши кігті мені в руку.

— Гей, обережніше, не дряпайся!

— Пусти! Я все покажу!

Отакої! Малий, а спритний який!

— І нічого я не малий, — образився звір.

— Ти думки мої читаєш?

— Ні, у тебе на обличчі все написано, — мені здалося, що чорний кіт усміхнувся. — Читати думки один одного ми зможемо, але пізніше, коли ритуал проведемо ...

 Я вирішила не уточнювати нічого про ритуал. На порядку денному було прибирання й приготування їжі, а якщо цей малий може допомогти, відмовлятися я наміру не маю.

— Розповідай, що робити! — наказала я.

— Достатньо просто прикласти руку в певному місці біля вхідних дверей й подумки попросити хатинку навести чистоту, й запуститься механізм очищення приміщень від пилу та бруду. — пояснив він мені нарешті.

— І все?

— А ти спробуй. До речі, можна навіть зовнішній вигляд цієї хати таким чином змінити.

— Ходімо, перевіримо разом, — в таке магічне прибирання мені не вірилося: я ж не відьма якась, але пам'ятаючи про те, що доля занесла мене зовсім в інший світ, варто було спробувати.

Тож, приводити хату до ладу я вирішила з її зовнішнього вигляду. Похилений дах та гнилі дошки не викликали в мене захоплення. Притуливши долоню до стіни біля входу, де була вирізана п'ятикутна зірка, в центрі якої сяяло сонце, я зажмурила очі. В моїй свідомості спливла картинка дерев'яного будиночка, збудованого з світлих порід дерева, з двосхилим дахом, з горищем, простими невеликими віконцями в дерев'яних рамах без віконниць. Вхідні двері цілі та щільно закриваються, сходинки, що ведуть до хати, теж новенькі й гладенькі. Я розплющила очі та відійшла на кілька кроків назад.

Переді мною, як і раніше, стояла лісова хатинка на високих підпорах, але ця була новенька немов тільки що вибудувана. Від неї ще пахло дерев'яною стружкою і смолою. Я обійшла будинок з усіх боків й задоволена результатом своєї фантазії, зайшла всередину, опинившись у великій світлій кімнаті завмерла на порозі: начебто все те саме, але новеньке, чистеньке, охайне. Свіжа побілка на печі, казанки й сковорідки, складені пірамідкою на припічку. В центрі кімнати стояв стіл з темного дерева, на ажурних різьблених ніжках, накритий білою скатертиною, вишитою червоними маками, біля нього дві лавки. У кутку кімнати з’явився сервант, на полицях якого виявилися набори різного типу тарілок, чашок та іншого кухонного приладдя.