Хаспоріум Палайя

Розділ 7

Я не хвилююся через те, що не можу змінити, бо не бачу у  тому сенсу. Я не думаю про виживання голуба в коробці. Не думаю про далеке майбутнє. Та і взагалі про майбутнє. Не хочеться.

Я думаю, що новорічна вечірка буде крутою, судячи з того, як усі про це пліткують, створюють черги до комп’ютерів, щоб щось замовити, і не завжди вдало експериментують с закляттями. Валькірійка Хільда, якось з’явилася на уроці з обпаленими кінчиками волосся.

Домінік, як і його сестра, у столову навідується не часто. Хоча, це саме те місце де можна знайти нас. Тому я не здивувалася, що вампір підсів за наш столик під час обіду, з метою дізнатися як наші справи у похмурий день.

- У тебе, що хобі таке, інших нервувати!? – обурюється Танем на їдке привітання.

- Ціль у житті, - спокійно відповідає Домінік. – Як справи з ритуалом пошуку?

- Шукаємо місце, - брешу. Я знаю одне місце, але про нього Домінікові не розповім, бо тоді він нас змусить провести ритуал там, а там точно застукають. Тож, ні! Брехня на корить суспільства, як то кажуть…. А якщо ще не кажуть, то точно будуть.

- Замовили котел, - додає Ада чисту правду. Той малесенький котел, що подарували мені Ньют і Танем для голуба замалий, тож ми були вимушені замовили більший.

- Котел? – здивовано перепитує Домінік. 

- Ага! – киваю я. - Бракує пакетів з кров'ю в особистому холодильнику? – запитую.

- Холодна не подобається! – відповідає він, різко тягнеться до мене, заплющивши очі і роблячи вдих повітря через ніздрі. – І я вже вибрав собі тепленький пакет, - коментує і так само швидко відсторонюється.

Реакція Марка, який сідає за наш столик не часто, виявляється неочікуваною для мене, хоча досить очевидно, якщо задуматися.

Марк сидить з іншої сторони від мене, але це йому не заважає, дотягнутися до передпліччя Домініка, притискаючи мене до самісінького столу.

- Охолонь! – наказує йому Марк.

Домінік відкидає руку Марка. У хитрій посмішці, дуже повільно вивільняє ікла.

- Я б не радив так робити! – кидає у відповідь Домінік.

Марк відсторонюється, повільно підіймається зі стільця.

- Хочеш поговорити? – запитує він.

Ця репліка діє на вампіра, як магніт. Домінік теж підіймається і знімає піджак.

- Улюблений, - пояснює він.

Я не впевнена чи ватро мені втрутитися. Інстинкт підказує тікати з поля бою, або хоча б накрити голову руками. Не дай же ж бог, хтось вдарить по найціннішому! Поки я розмірковую, Домінік одним рухом зриває з шиї кулон. Хлопець змінюється на очах. Шкіра стає блідою. Навколо очей з’являються темні кола.

Плюю на наслідки підіймаюсь зі стільця встаю між ними. Обличчям до марка. Краєм ока бачу, що Домінік знову самовдоволено усміхається. Я остаточно повертаю голову до свого хлопця. Я хочу зазирнути у його очі, але здається він дивиться крізь мене. Я намагаюсь пробитися до нього, але нічого не виходить. Відчуваю чужу руку на зап’ястку. Рука тягне мене у сторону.

- Пала… - кінцівку я не чую бо сильний удар повітря збиває мене з ніг. Хоча я і втримуюся на ногах, перед очима з’являються чорні плями. Я чую гуркіт через закладені вуха, роблю декілька кроків у бік точно Адиної руки, відкриваю очі і бачу величезні білі, ну майже білі крила за спиною у свого хлопця.

- Пішли з відси, - поспіхом каже подруга мені у вухо, - а то нам знову влетить.

Пізніше я дізнаюся, що Домініку влетіло більше за Марка.

- Що не можеш визначитися, відьмо? – запитує мене, якось скромний недоангел у спідниці. Я тоді ледь не вдавилася водичкою з пластикової пляшечки. Я знала, що дівчата пліткують, і точно знала, що Сарілі не до вподоби мої відносини. Типу змішання видів інколи призводить до непередбачуваних наслідків. Але не очікувала, що аж на стільки їй не подобаються мої відносини з Марком. Ото було відкриття.  

Я планую під час танців чергувати. Таке собі вимушене планування. Чекаю коли на дошці об’яв з’явиться список чергових в якому будуть вказані місця чергування для кожного. Останні дні Ада досить знервована. Вона як і я планує чергувати під час танців, тому така її поведінка дивує мене. На відміну від неї я дуже спокійна. Мене це теж дивує. Не пам’ятаю я себе у такому стані. «Затишшя перед бурею…» - якось спало мені на думку.

- Сьогодні! – каже Ада увірвавшись у мою кімнату з кробкою з під взуття у руках. - Остання п’ятниця місяця! – наголошує вона. – Цілого року!

- А як би Поллі тут була б?

- Тю, таке її ж завжди забирають на канікули… - відповідає Ада так наче я їй задала якесь дивне запитання.

Вона сама дістає з шафи коробку з інгрідієнтами, мені навіть не доводиться вставати з ліжка, і починає усе розкладати довкола себе, сидячи на підлозі.

Повний місять світить через відкрите вікно. Книги що стоять на комоді відкидають рівну тінь. Тіні від штор, що висять по обидва боки від вікна, хитаються. Тіні від штор хитаються. Я відчуваю шкірою мурах і потилицею. Проводжу правою рукою по лівій – зганяю їх. Тіні від штор хитаються. Моя подруга кидає трави зразу у котел. Зимній морозний вітер вривається у кімнату, морозить. Я сиджу на своєму ліжку, але все одно втискаюся спиною у прохолодну стіну. «Така собі з мене відьма…» - думаю я собі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше